Categories
Poem

Монолог солдата

Я солдат. І б’юсь за Україну.
Немає більш священної мети.
Я знаю, що до ранку ще загину,
Та мушу за свою ідею далі йти.

Я йду… Ось наближається вже ворог.
Ще мить, і постріл розітне життя.
Сховавши у душі всю свою волю,
Натисну на курок без каяття.

І запанує смерть на полі бою,
Змете на шляху військо все вороже.
На жаль, вона їх знищити не може,
Не зачепивши ще й товаришів косою.

Я бачу, як брати мої вмирають,
Мертвотні крики миттю завмирають,
Зриваються із побілілих уст:
«Народе, не забудь мене»,- благають.

В ту ж мить пекучий біль мене прошив.
Я падаю додолу, до тіл своїх братів.
Неначе крізь туман, побачив я,
Як догорає іскорка життя.

Я пальцями стиснув її: «Не йди!»
Хотів життя останки зберегти.
Та Бог і люди молитов не чують,
Не допоможуть, а навік забудуть.

Ось так без слави я цей світ покинув,
І пальці розімкнулись… я загинув.
Лише могили пам’ятати будуть,
Що жив я лиш для тебе, Україно.

Ірина Вакулик

Categories
Poem

Історія однієї дитини

Одного разу, як згадаю,
Як вісім літ мені минало,
Настали непрості часи:
Тоді Вкраїна воювала.
Тоді був безлад, страх, біда,
Й матуся плакала моя,
Як на війну поїхав тато,
Й лишилася вона одна.

Мала, я ще не розуміла,
Чому країна сльози лила,
За що брати вбивали брата,
І нащо було воювати.
Не розуміла і не знала,
Зате я серцем відчувала
Незрозумілії слова:
Кайдани, смерть, неволя, напасть.
Немов вогню, я їх боялась,
І мати вражено зітхала,
Як їх в новинах зустрічала,
І знову слізьми умивалась.
Дізналась:
Тато мій загинув,
Матусю і мене покинув,
На барикадах він помер
За кращу, вільну Україну.
Її він, як і нас, любив.
Прикрив собою найдорожче,
Й ворожу кулю зупинив.

Матуся знову заридала.
Її червонії уста
Лише зневіра покривала,
Коли бандитів проклинала,
І вкотре, плачучи, стогнала,
Та була вона не одна.
Журилась ціла Україна:
Сестра за братом, батько за сином.
І зрозуміла я тоді,
За що ці люди полягли.
Не вічно було їм журитись,
Не вічно катові коритись.
Жадану волю здобувати,
Й за неї Богові молитись.

Коли десятки літ минули,
Згадала я усе, що було.
Слова «Герої не вмирають»
Я на свободі вже почула.
Майбутнє славне, воля й сила
У краї нашім розквітали.
Старенька матінка моя
Заграла барвами життя
Й від радості аж засміялась,
Бо щастя врешті дочекались!

Ірина Вакулик

Categories
Poem

Вставай, народе!

Вставай, народе мій, до бою,
Бо вража ненависть гримить.
Ми беремо у руки зброю
Й готові волю боронить.

Ми ж з вами козацького роду:
Хоробре серце у народу!
Не будем ворогу коритись,
А з піснею ми будем битись.

Досить уже згинати спину
Під владою страшного ката,
Що, як непотріб, нас покинув
І зрадив, підлий, свого брата.

Тиране, ти не переможеш
Своїм насильством і обманом.
І крові змити з рук не зможеш
Гіркими нашими сльозами.

Вставай, країно, мій народе,
І вір: ніхто нас не поборе,
Допоки єдність є у тебе,
І стяг наш майорить у небі.

Ірина Вакулик