або
Чого німці можуть навчитися в українців
Почну з короткого вступу про себе. Хто мене не знає, я – Іра зі Львова. В цьому місті я народилася й виросла, та на навчання я переїхала в Карлсруе, Німеччину. Я завжди любила і буду любити свою Батьківщину і її доброзичливий народ, нашу багату культуру та милозвучну мову. Я щаслива, що народилась незалежною саме тут і маю змогу познайомитися з українським мистецтвом, а також з незламним духом українців в перебігу історії і з нашим прагненням до волі. Моя душа болить за Україну, відколи 6 років тому з російською окупацією наших територій мирне життя закінчилось. Моє серце розривається, коли я читаю історичний підручник. Можливо саме тому я, як і багато інших українців, розуміють, що збереження культури і національної гідності – це ключ до отримання волі і справжньої незалежності.
В Німеччині про це не говорять
Отже, коли я переїхала в Німеччину, дещо мене дуже вразило. Про патріотизм тут бояться говорити. Ні для кого не секрет, яку гидку і трагічну роль зіграла нацистська Німеччина в минулому столітті. Тому слово «націоналізм» викликає неприємні спогади у старих людей, а у нащадків – сором за те, як їхня країна увійшла в історію. Тут патріотами називає себе лише невеликий відсоток населення, який радше погоджується з політикою Гітлера. Може чули про партію AFD з її правими поглядами? ЇЇ представники роблять все для того, щоб вберегти країну від іноземців, утиснути їхні права, не допустити в Європу біженців, що, ризикуючи життям в Середземному морі, втікають з країн, роздроблених війнами, голодом і тиранією.
Нечуване лицемірство тільки і пре з їхніх ротів, оскільки Німеччина, як і майже всі країни Європи дуже залежна від працівників-іммігрантів, які в більшості працюють у сфері сільського господарства. Поширення коронавірусу недавно дало зрозуміти, наскільки важливі ці люди для функціонування держави і для забезпечення основного, що потрібно нам для життя. Тим не менше, ніякої подяки від цієї партії їм не дочекатися. Прихильники цієї партії відомі як нео-нацисти, що періодично здійснюють напади на іноземців, провокують незгоди і хаос в суспільстві.
Це – картина, яку бачать німці у своїй голові коли уявляють націоналізм. AFD і їхні прихильники мають наглість називати себе справжніми патріотами, тим самим паплюжачи образ Батьківщини і перетворюючи його на брутальні розправи. Жодна освічена людина, що має хоч трошки клепки, не назве себе тут патріотом і боїться любові до власної країни. Вони надають перевагу назві «інтернаціоналісти».
Це так неправильно і так гидко, що щось таке прекрасне, природнє та необхідне, як любов до своєї країни, викликає сором.
Справжній патріотизм – це не буллінг, а любов
Як на мене, пора цим нео-нацистам роззути очі і визнати правду: ніякі вони не патріоти, а лише покидьки, нелюди. Дякувати Богу, вони занадто малі і безсилі, щоб дійсно щось змінити на гірше. І годі вже прикриватися оманливими лозунгами! Як би я хотіла, щоб німці побачили те, що бачу я. Якби я була німкенею, я би пишалася цією країною. Я і так пишаюся, бо прожила тут вже 5 років. Я люблю її бо її є за що любити. Ні, не за групу тих волаючих нацистських недобитків, які скоро переведуться. Я люблю Німеччину за її справедливі закони, за чисті вулиці і збережені ліси. За демократію, процвітаючу науку і толерантність. За те, що сучасне суспільство, визнаючи помилки минулого, стоїть на стражі справедливості і людяності. Та німці повинні не хнюпити голови, а підняти їх з гордістю! У них, так само, як і в українців, вражаюча історична спадщина. Тут культура і промисловість процвітає, а не бореться з виживанням. І велика кількість іммігрантів – тому доказ. Скільки людей змогли найти тут прихисток і розпочати нове життя! Скільки різних акцентів можна почути у сучасній німецькій мові, вийшовши на вулицю, скільки людей різних національностей побачити! І всіх їх об’єднує одне – це вдячність до Німеччини за шанс почати нове життя і старання зробити її ще успішнішою.
Як бачите, справжній патріотизм об’єднує нас! Ми не повинні протистояти імміграції, а навпаки – показувати світу, що наш дім гостинний, що нам завжди є що запропонувати тому, хто цікавиться. А те, що стільки представників інших культур вивчили німецьку і працюють для блага цієї країни – це доказ того, що цей край процвітає і йде в ногу з часом. Німеччина – одна з передових країн світу і показує добрий приклад того, які політичні реформи потрібно просувати, щоб стати демократичною європейською державою. Скажіть мені, хіба це не привід пишатися?
Німецькі патріоти, я звертаюся до Вас! Якщо у вас болить серце через негаразди у вашій країні, не думайте, що AFD – це партія, що зможе відстоювати ваші інтереси. Не дозволяйте цим бандитам паплюжити образ німецького патріота. Встаньте і говоріть вільно про любов до держави, не тої Німеччини, що пішла за Гітлером (адже ви не винні в діях своїх предків), а тої толерантної і такої різноманітної Німеччини, яку ми маємо зараз.
Революція гідності
Повернемось до України. Я родом з Заходу, де люди відомі своїм патріотизмом. Представники Львова та інших міст-сусідів гостро виступали проти проросійської політики Януковича ще до Революції Гідності. Але в цей день, коли колишній президент відмовився підписати асоціацію з Євросоюзом, ми вийшли на Майдан разом – Захід і Схід, Північ і Південь. Наш патріотичний дух вкотре підняв людей на боротьбу з диктатурою і окупацією. Ми хотіли демократії, європейських реформ, адже незалежно від поглядів нашої влади, ми, українці, завжди носимо демократичні цінності в серці.
Скориставшись моментом, коли Янукович після брутальної розправи з мирними мітингувальниками зустрівся зі ще більшим опором народу і втік з країни, ЗМІ Росії почали поширювати у світі фейки, нібито нацисти хочуть перебрати владу в Україні. Вони порівнювали і досі порівнюють майданівців з бандитами. Чому? Бо ми хотіли волі і демократії? Бо наші плани не співпадали з їхньою загарбницькою політикою? Мабуть, так і є. Влада Росії зомбує народ перед екранами телевізорів, досі ностальгуючи за своїми успіхами у Другій світовій війні. Хто йде проти їхньої волі, той – нацист. Така їхня риторика. (Як іронічно, враховуючи, що політика Росії користується неабиякою популярністю серед представників AFD)
Отже, поширюючи на російських і проросійських каналах брехню про «київських нациків», «бандерівців» і «людожерів, що їдять російських немовлят», Росії вдалось переконати певний відсоток населення східних регіонів України, що у складі Росії їм буде краще. Вони розпочали безглузду війну, в якій за шість років вже загинули 14 тисяч українців.
Спекулюючи терміном «український націоналіст», російські ЗМІ стараються налаштовувати європейське суспільство проти нас. А давайте-но я розкажу вам про наш націоналізм, як людина, що народилася в самому серці патріотичної столиці України, виросла там, і перейняла цей менталітет. Так ось, якби не патріоти, то Революції Гідності би не було. Україна вже би давно перетворилась на колонію Росії, а шлях до Євросоюзу був би назавжди перекритий. Російська пропаганда, якою би дієвою вона не була, не може змусити вас забути той факт, що ці люди, які вийшли на Майдан, ці націоналісти, відстоювали демократичні цінності. Вони просто хотіли таке життя, як у Німеччині. Ці «бандерівці» помирали під кулями снайперів лише за те, що хотіли вступу в ЄС. Молоді і старі, люди різних національних меншин і політичних поглядів об’єдналися не заради того, щоб висунути когось на верхівку влади, а за те, щоб справедливість нарешті запанувала в нашій країні. Ми зробили це, бо любимо Україну і хочемо бачити її вільною від впливу агресора.
Любимо її з тієї ж причини, з якої ми любимо власних батьків. «Потрібно любити весь світ, а не зациклюватись на своїй країні» – неодноразово казали мені мої друзі-німці. Так, я з цим згідна. Але хіба ж ми не навчились любити рідну матір перед тим, як ми полюбили інших людей? Так само неможливо любити весь світ, якщо ти не любиш того єдиного його куточка, де ти виріс. Така любов – єдиний і правильний вияв здорового націоналізму. Все інше – просто буллінг. Якщо ви дочитали до цього місця, то я сподіваюсь, що змогла розвіяти побрехеньки російської пропаганди про нас, українських патріотів. І європейцям нас боятися і цуратися не слід. Адже ми мріємо про Євросоюз чи не більше, ніж всі решта! Так, саме у Львові всюди поряд з українським прапором висить ще один, синій з зоряним кільцем. Багато людей вивішують його і на своїх балконах, сподіваючись одного дня стати частиною цього суспільства, де права людей – найвища цінність.
Я завжди з гордістю нестиму свій прапор. Але я нестиму його не проти когось, а пліч-о-пліч з іншими унікальними і такими різними країнами, і вірю, що разом ми зможемо побудувати світліше майбутнє, де немає місця ніяким утискам, диктатурі, безглуздим війнам і битвам за владу, де натомість процвітає любов і братерство.