Якщо життя – це ліс тінявий,
А я – лиш мандрівник у ньому,
То ти – ласкаве сонце днями,
Вночі – зоря, ведеш додому.
Якщо життя – бурхливе море,
А я, малий лиш човен, тону,
То ти – піщана гавань тиха,
В якій безпечно так принишкнуть.
Навіть коли на роздоріжжі
Один шлях іншого темніший,
Не йти пробитими стежками,
Свою творити нагадаєш.
Ірина Вакулик
Про осінь сумна моя пісня
Купається в кронах барвистих.
Проміння багряного сонця
Неквапом підпалює листя.
За обрієм душу хвилює
Тиха меланхолія.
Вихором сліз золотистих
Розсипляться мої надії.
Страх з-за спини визирає,
В той вихор бездушно штовхає.
Я, наче метелик із казки,
Обпікшись вогнем, зникаю.
Безвихідь застигла на віях,
Туман шепоче про мрії.
Шум тіней темного лісу
Порушити я не посмію.
Неначе у сні, блукаю,
Втрачений спокій шукаю.
Я у моторошній казці
Пісню про осінь співаю.
Ірина Вакулик
Фото: Ірина Ямінська