Вічність, що гине без вороття,
Гріх, що святинею стане,
Кайдани, що душу із пут визволяють,
Жар, що в холод кидає.
Солод із присмаком гіркоти,
Щастя і крапелька суму.
Слабкість, що сили мені надає
Й жити змусить на повну.
Знаєш, мій милий, коли ми разом,
Навіть будення святом вирує.
Якщо кохання – не парадокс,
Значить його не існує.
Ірина Вакулик