Categories
Стаття

Інженери без кордонів у Гаїті

Близько чотирьох років тому я приєдналася до університетської групи “Інженери без кордонів – Технологічний інститут Карлсруе“. Це неприбуткова організація, яка займається співпрацею у сфері розвитку в широкому спектрі галузей по всьому світу. Я зацікавилася проектом “Бомонт – Гаїті”, тому що хотіла допомогти людям, які страждають від стихійних лих та політичної нестабільності в одній з найбідніших країн світу. Ми відновлюємо школу та сиротинець у невеликому гірському селі Бомонт. Через руйнування, спричинені ураганом “Метью”, і водночас будівництвом нової національної дороги, безпосередньо навпроти старого приміщення необхідно було побудувати новий комплекс для учнів та сиріт. З цим рішенням наша гаїтянсько-німецька партнерська організація “Pwojè Men Kontre” звернулася до нас близько семи років тому.

Ми створюємо основу для надійної роботи сиротинцю та школи, будуючи безпечні споруди. Ми проектуємо, плануємо та реалізуємо новий комплекс, використовуючи навички, які ми отримали під час навчання, на практиці. Будуючи сейсмостійкі та штормостійкі будівлі, а також відповідну інфраструктуру, ми створюємо дім для дітей-сиріт та місце для навчання школярів.

Ми хочемо дати дітям у Гаїті перспективи, які ми всі сприймаємо як належне. Але у Гаїті це означає не лише забезпечення доступу до достатньої кількості питної води, світла вночі та освіти. Передусім це також означає, що кожна будівля має бути стійкою до землетрусів і ураганів. Для нас це принцип, за яким стабільний розвиток в цій країні стає можливим в першу чергу. Це дає можливість наступному поколінню отримати належну освіту. Зрештою, вони не лише формуватимуть власне майбутнє, а й зможуть активно розвивати цілу країну.

У Німеччині ми плануємо, прораховуємо та обговорюємо численні можливості проектування будівель, які потім реалізуються нами у співпраці з гаїтянами на місці. З моменту появи проекту в 2014 році було досягнуто дуже багато – побудовано кілька навчальних класів, дитячий будинок, їдальню, багатофункціональний актовий зал з сонячними панелями, а також самодостатню каналізаційну систему.

Я приєдналася до “Інженерів без кордонів” у 2017 році і з того часу проектувала будівлі, системи водопостачання та каналізації і креслила їх у САПР, а інші члени асоціації реалізовували їх на Гаїті. Проте нещодавно я також мала можливість взяти участь у 9-й фазі будівництва і нарешті самій поїхати на Гаїті на шість тижнів. Наша команда разом з гаїтянськими робітниками побудувала новий шкільний будиночок і розпочала ще один. Я хотіла би розділити цей прогрес з усіма вами, тому що це багато для мене значить!

9-й етап будівництва став першим з 2019 року. Спочатку через Covid-19 були скасовані всі подорожі, і нам довелося зупинити будівництво на місці. Але інші політичні події та землетрус магнітудою 7,3 балів також нещодавно потрясли Гаїті, що продовжувало затримувати дев’яту фазу будівництва. Ні команда, ні керівництво асоціації не могли знати напевно, коли і чи зможе вона взагалі відбутися. Але всі обставини були взяті до уваги і команда детально вивчила ситуацію в країні. Були вжиті відповідні додаткові заходи безпеки і, нарешті, команда змогла вирушити в дорогу!

Фото: EWB, Давід Клемент

Після прибуття ми з важким серцем помітили сліди землетрусу, що стався в країні в серпні: багато будинків сильно пошкоджені або повністю зруйновані, зіпсована інфраструктура, зокрема, засипані дороги, ускладнює наземні маршрути, будівельні матеріали відсутні або важкодоступні. На щастя, всі будівлі, побудовані інженерами без кордонів, залишилися неушкодженими, за винятком мінімальних, статично несуттєвих пошкоджень. Від відвідування дитячого будинку та школи по шкірі пробігли мурашки, адже ми ще більше усвідомили, що наша робота зі зведення якісних сейсмостійких будівель не є марною.

Ми поставили собі за мету побудувати ще два шкільні будиночки протягом шести тижнів. Це була амбітна мета, особливо враховуючи, що більшість з нас ніколи раніше не були на Гаїті і майже не мали досвіду роботи на будівельному майданчику. Але ми були впевнені, вмотивовані та захоплені тим, що нарешті продовжимо цю важливу справу.

За перші два тижні ми швидко навчилися правильно користуватися різноманітними інструментами: пили, дрилі, відбійні молотки та віброплити не замовкали на будові. Ми вивчили і освоїли важливі техніки будівництва дерев’яних конструкцій. З часом наші процеси, такі як складання арматурних каркасів, стали більш швидкими та точними. Але, як і на будь-якому будівництві, ми постійно стикалися з проблемами. Через брак пального наш перший етап бетонування ненадовго опинилася на межі провалу – без палива для віброплити та бетономішалки не вдалося би ні вирівняти траншеї, ні забетонувати фундамент. Але вчасно прийшла допомога від нашого партнера та постачальника будівельних матеріалів – Хюґо – який роздобув нам три галони бензину.


Зліва: Віброплита в дії
Справа: Арматурні каркаси готові

Ми розпочали перший етап бетонування з великою радістю і, звичайно, здоровою порцією хвилювання перед виснажливим днем. Під палючим сонцем ми розпочали роботу з трьома бетономішалками: 4 відра гравію, 2 відра піску, 1 мішок цементу + вода = порція бетону. Але, як і передбачалося, не все пішло за планом: через годину після початку бетонування перший бетонозмішувач припиняє роботу через поломку шарніра. Через півгодини рветься клиновий ремінь другого бетонозмішувача і приблизно в цей же час робітники починають страйкувати. Але після переговорів з робітниками та кількох телефонних дзвінків, щоб отримати клиновий ремінь в найкоротші терміни, спільними зусиллями бетонування все ж вдалося завершити.

Подальше бетонування цоколя, перекриття та другого фундаменту пройшло гладко завдяки нашій досвідченій команді та хорошій підготовці.

Фото: EWB, Давід Клемент

У вихідні дні ми насолоджувалися прекрасними краєвидами та теплою гостинністю гаїтян і мали змогу відновити сили після напруженої роботи. Звичайно, нам хотілося розвідати мальовничу навколишню місцевість: чи то темні печери в долині, чи гори, звідки відкриваються вражаючі краєвиди, від яких перехоплює подих. Нам пощастило і була гарна погода, тож з вершин можна було побачити вдалині Карибське море. Природа Гаїті чарівна і дуже незвична для європейського ока. Пальми і ліани, квіти різних розмірів і форм, а також великі різнокольорові метелики, гігантські павуки, тропічні жаби, змії, колібрі і різнокольорові ящірки надовго залишаться в нашій пам’яті.

Фото: EWB, Давід Клемент
Фото: EWB, Танья Цуппе

З часом мовний бар’єр та різне походження перестали бути перешкодою для того, щоб ввечері випити пива з Валлером (директором дитячого будинку) або пограти в настільні ігри та вивчити нові танцювальні рухи з дівчатами з дитячого будинку “Нан Гінен”. Ми також побудували добрі стосунки з працівниками, які супроводжували нас під час наших мандрівок. Час від часу вони приносили нам ящики, повні маракуї, гуави, кокосів та апельсинів, що було саме тим, чого ми потребували після виснажливих днів на будівельному майданчику.

Останній тиждень на будові був дуже продуктивним, але нелегким. На відміну від попередніх фаз будівництва, які тривали місяцями і в яких брали участь кілька команд, що змінювалися і продовжували роботу одна одної, ця фаза складалася лише з однієї команди, яка повинна була побудувати будинок від початку до кінця. Ми усвідомлювали, що потрібно ще багато чого зробити, щоб закінчити будівлю до того, як ми поїдемо звідси. Класні кімнати зараз тут дуже потрібні. Кількість учнів постійно збільшується, тому наразі заняття проводяться навіть в обідній зоні їдальні. Також в актовому залі завжди одночасно займаються два класи, що не є оптимальним рішенням через шум. Отже, останній тиждень ми розпочали сповнені сил та енергії.

Після того, як стіни класу були скріплені між собою, їх потрібно було обшити дерев’яними планками. Ззовні опорних елементів не видно, але зсередини ферма відкрита і незабаром буде використовуватися вчителями та учнями як полиці. Крокви були майже повністю виготовлені і змонтовані нашими гаїтянськими помічниками Стенлі та Жаном Ванексом. Їх потрібно було скріпити спеціальними розкосами, що дуже важливо для несучої здатності кроквяної ферми. Що важливо, Стенлі і Ванекс добре вміють працювати з деревом, що є рідкістю для гаїтянських робітників. Ми провели з ними тренінг по роботі з різними пилами та іншими інструментами, які використовуються при деревообробці, а також детально розглянули всі плани крокв. Наші гаїтянські друзі виконували нові завдання з цікавістю та мотивацією – спочатку повільно і невпевнено, але з часом все швидше і точніше, поки всі кроквяні ферми не були встановлені і закріплені на своїх місцях.

Тут, на сонячному Гаїті, ми не забули і про німецькі традиції: після завершення дерев’яної конструкції ми відсвяткували невеличку церемонію з добрим гаїтянським ромом. Спостерігати за першим заходом сонця зі свіжозбудованого даху було захоплююче, адже краєвид звідти відкривається просто приголомшливий!

Тепер потрібно було прикріпити до даху решетування та покрити його бляхою. Але знову все пішло не за планом: два дні йшли сильні грози та зливи.

Працювати на слизькому металі в таку погоду було небезпечно. З нетерпінням наша команда чекала сонця – і ось воно з’явилося. Знову на будівельному майданчику зацокотіли молотки, загуділи дрилі. Поволі будинок набув остаточних обрисів. Після того, як будуть змонтовані віконниці та двері і залита стяжка, будівлею можна буде користуватися.

Проте навіть під час дощу не було часу лінуватися. Були проведені деякі ремонтні роботи в душових кімнатах сиротинцю, контейнер з інструментами потрібно було прибрати та ретельно підрахувати наявний матеріал для наступних бригад. З доглядачами школи були проведені додаткові тренінги з обслуговування фільтру для води PAUL, а також з обслуговування акумуляторів фотоелектричної системи, щоб забезпечити довговічність постачання електроенергії та прісної води.

Було заготовлено цеглу для другого шкільного будинку. Керівництво будівництвом після нашого від’їзду візьмуть на себе наші місцеві друзі Стенлі та Жан Ванекс.

Незадовго до від’їзду ми були запрошені Валлером до церкви, а потім на вечерю, де мали змогу долучитися до гаїтянських католицьких традицій. Якщо в Європі під час католицьких служб нам меланхолійно проповідують про наші гріхи, то тут атмосфера набагато веселіша, лунає спів, який можна легко сплутати з невимушеною пляжною музикою, якщо не розуміти слів. Після служби ми мали можливість зустрітися з єпископом Жозефом Гонтраном Декосте. Він багато розповідав нам про свої поїздки до Німеччини, про те, як його вразила краса Кельнського собору та про співпрацю з німецькими католицькими асоціаціями, які вже понад 60 років підтримують Гаїті. Він дуже цікавився нашою роботою і навіть запросив нас відвідати місто Ле-Кай. Обмін ідеями та досвідом з цією приємною і приземленою людиною був дуже цікавим і надихаючим – ми заздримо наступним командам, які зможуть скористатися його пропозицією.

З важким серцем і не без сліз ми прощалися з дітьми-сиротами. За час, що ми прожили в дитячому будинку “Нан Гінен”, ми дуже до них звикли. І хоча ми могли спілкуватися лише жестами та кількома ламаними французькими словами, було так весело гратися і танцювати разом вечорами, слухати, як вони співають. Танці і посмішки – це міжнародні мови, але ми кілька разів шкодували, що не вивчили креольську краще перед поїздкою, щоб мати змогу вести більш глибокі розмови.

Несподівано настав день від’їзду – шість тижнів пролетіли, як одна мить. Наші валізи наповнені домашнім варенням від Бернардетти (нашої кухарки), а серця переповнені гордістю за досягнуте та прекрасними сонячними спогадами, які будуть зігрівати нас зимою в холодній дощовій Німеччині.

Fotogalerie

Categories
Стаття

Зупинімо Північний потік – 2!

«Північний потік — 2»— це проєкт розширення активного в Балтійському морі газогону «Північний потік» довжиною 1234 кілометри, який проходять з Росії до Німеччини. Перші дві гілки трубопроводу («Північний потік – 1») були відкриті в листопаді 2011 року і пролягають від Виборгу до Любміна поблизу Грайфсвальда. Наступний, подібний проект “Північний потік -2” також складається з двох труб і пролягає паралельно до попереднього.

Трубопровід “Північний потік-2” має транспортувати 55 мільярдів кубометрів природного газу на рік з Росії до Мекленбурга-Західної Померанії через Балтійське море. Роботи з укладання першої труби були завершені 4 червня 2021 року. Власником та оператором «Північного потоку 1» є Nord Stream AG, акції якого належать Газпрому (Росія, 51%), E.ON (сьогодні Uniper, 10%), Wintershall (Німеччина, 10%), Gasunie, OMV (Австрія, по 10%) та Engie (Франція; раніше GDF SUEZ SA, 10%). Власником проєкту «Північний потік – 2» є однойменна компанія Північний потік – 2, яка повністю належить російському Газпрому.

Неефективний і неекологічний проєкт

Однак, за даними Німецького інституту економічних досліджень, додатковий трубопровід для забезпечення постачання природного газу в Німеччині та Європі є непотрібним та економічно невигідним. Немає короткострокового або довгострокового дефіциту газу. Існуюча інфраструктура покриває поточні та майбутні потреби.

Більше того, “Північний потік-2” загрожує заблокувати розбудову відновлюваних джерел енергії. Газ як екологічно чиста перехідна технологія є міфом. Навпаки, через викиди метану під час видобутку, транспортування та використання природний газ є вбивцею екології, так само, як і вугілля. Природний газ складається майже на 100% з метану (CH4), який є потужним і агресивним парниковим газом з у 100 разів сильнішим потенціалом, ніж у вуглекислого газу. Якщо врахувати викиди за весь життєвий цикл цієї інфраструктури, вуглецевий слід при високих показниках протікання труб приблизно такий самий, як і при видобутку і спалюванні вугілля. З огляду на вже прогресуюче накопичення парникових газів в атмосфері, розширення газової інфраструктури прискорить досягнення переломних моментів у кліматичній системі, що явно суперечить кліматичним цілям ЄС. Згідно домовленостей з Паризької кліматичної угоди, яку світові лідери уклали 2015 року у Нью-Йорку, жодна нова інфраструктура викопного палива – а отже, і інфраструктура природного газу – не може бути побудована. Ми повинні зупинити використання викопного палива не пізніше 2050 року, та новий газовий термінал буде готовий не раніше 2025 року. Це ніколи не окупиться.

Тому, замість того, щоб вкладати мільярди євро у застарілі технології, Німеччина повинна фінансувати стійкі та екологічно чисті проєкти.

Велика загроза морським екосистемам

Природоохоронні організації в Європі дуже стурбовані – якщо проект буде реалізовано, Німеччина більше не зможе досягти цілей, визначених Паризькою кліматичною угодою 2015 року. Порушення зобов’язань Німеччини матиме катастрофічні наслідки для навколишнього середовища, і перші ознаки цього вже дають про себе знати.

Проблема забруднення води через протікання труб була відома ще під час будівництва першого проєкту “Північний потік – 1”. Тоді пожежній команді довелося очищати пляжі від чорних масних отруйних плям. На даний момент відомо, що компанія Північний потік -2 сподівалася приховати подібні інциденти і зараз. За даними Державного міністерства охорони навколишнього середовища Німеччини, будівельник трубопроводів виявив у дразі порушення, які можуть призвести до витоку газу і забруднення води. Про це не повідомили відповідальні органи, натомість приховали від ЗМІ і уникнули розповсюдження інформації. Крім того, при будівництві трубопроводу використовуються високотоксичні хімікати, які є шкідливими для здоров’я людей та морських тварин.

Відколи проект розпочався у 2018 році, Союз охорони природи Німеччини оцінює його дуже критично. Труби простягаються через п’ять морських заповідників, що призводить до непоправної шкоди для вразливого морського середовища Балтійського моря. Місцеві екосистеми знаходяться під загрозою зникнення або вже повністю зникли – і це відбувається без реальної потреби, оскільки в Німеччині немає короткострокового або довгострокового дефіциту газу.

Битва з вугіллям ще не закінчилася – але ми вже зіткнулися з наступною перешкодою. Уряди повинні розуміти – нам потрібні дії, а не слова, тому ми вимагаємо негайного виходу Німеччини з проекту «Північний потік -2»!

Влада лобістів

Трубопровід «Північний потік -2» – це не тільки надзвичайно забруднюючий проєкт, він також є прикладом тісних відносин між федеральним урядом та газовими лобістами. Дослідження, проведене LobbyControl та Corporate Europe Observatory, показує, як федеральний уряд Німеччини регулярно відстоює інтереси корпорацій. Наприклад, Міністерство економіки та енергетики Німеччини за зачиненими дверима домовлялося з представниками газової промисловості про те, що викопне паливо має відігравати важливу роль як технологія переходу на відновлювані енергоносії. При оцінці попиту на газ замість досліджень, замовлених федеральним урядом у науковців, були використані завищені цифри від компанії Північний потік – 2.

Німеччина підтримує “Північний потік -2”, оскільки Газпром має чудові зв’язки з вищими політичними колами. Одним із яскравих прикладів є колишній канцлер Герхард Шредер, який одночасно є головою комітету акціонерів Nord Stream AG та головою наглядової ради російської нафтової компанії “Роснефть”. Інший приклад – Маріон Шеллер. Колишня керівниця відділу енергетичної політики BMWi стала головною лобісткою Nord Stream у вересні 2016 року. Так званий діалоговий процес “Газ 2030”, організований німецьким енергетичним агентством Дена, відбувався повністю за зачиненими дверима протягом перших кількох місяців. Лобісти компаній зустрічалися з посадовими особами; Міністерство навколишнього середовища, охорони природи та ядерної безпеки Німеччини навіть не було запрошено. Незалежне дослідження, проведене від імені Федерального агентства з охорони навколишнього середовища, не було включене до процесу діалогу, оскільки вчені прийшли до висновку, що, якщо кліматичні цілі будуть виконані, потреба в газі зменшиться. Крім того, “блакитний водень”, що виробляється за допомогою електрики з викопного природного газу, описаний у звіті діалогового процесу як CO2-нейтральний і рекомендований для використання, що є очевидною брехнею.

На мою думку, під час кліматичної кризи ми зобов’язані цікавитися такими важливими питаннями та вирішувати актуальні проблеми. Вибір, який ми робимо сьогодні, безпосередньо вплине на майбутнє наших дітей. Наш обов’язок – вимагати від політиків негайного припинення таких руйнівних проєктів! При прийнятті важливих рішень, більше уваги потрібно приділяти результатам та прогнозам наукових досліджень, а не інтересам лобістів!

Джерела

Обкладинка: Ulrich Baumgarten, Getty Images

Categories
Подорожі

Спадщина кхмерів

Ніч. Спека. Переповнена приємним хвилюванням, я тягну свою валізку через людні вулиці Бангкока в бік агентства автобусних перевезень, бо знаю  – наступний світанок я зустріну вже у новій для мене, цікавій і загадковій Камбоджі. Поки я чекаю на автобус, помічаю групу молодих людей, які, на вигляд, тільки-но закінчили школу. З їхніх акцентів можна було зрозуміти, що приїхали вони сюди з різних куточків світу. Підійти до них і познайомитись не завдало мені особливих зусиль – подорожуючи на самоті, мимоволі починаєш плисти за течією неймовірних випадковостей, зустрічаючи на шляху цікавих і таких різних людей. Ми довго спілкувались і грали різні ігри, поки не приїхав наш автобус. I який же класнючий він був! Сидіння широкі, комфортні, з відкидними спинками, де можна було спати – такий транспорт дуже поширений в Азії.

Кілька годин пройшли непомітно, почало світати, і ось ми уже на межі двох країн. Нас висадили з автобуса, бо потрібно було кордон перейти пішки. Після низки різних процедур і заповнювання паперів, я нарешті ступила на камбоджійську землю.

Те, що я побачила, дуже здивувало мене. Сама прикордонна зона була схожою на людний базар – гендлярі викрикували ціни з-за прилавків попід будівлями готелів і казино, поки мандрівники метушились, шукаючи свій транспорт. Бідність, голод і безвихідь зразу кинулися мені в очі. На узбіччях сиділи безхатьки, просячи милостині, а знесилені і брудні жіночки з немовлятами на руках блукали серед натовпу. І було їх там так багато, що я відчула якусь безпомічність і незначимість, бо навіть нагодувавши одного бідняка, я розуміла, що не можу допомогти сотням інших.

Знайшовши свій автобус і знову зручно примостившись, я тільки і думала про те, як же мені пощастило народитися у заможній країні, мати дах над головою, їжу кожного дня, не кажучи вже про засоби гігієни.

Ми рушили далі і незабаром прибули до міста Сіам Ріап, де я провела три насичені дні. Причиною цієї поїздки була моя мрія побачити Ангкор – стародавню столицю Кхмерської імперії, руїни якої знаходяться саме біля цього міста. Але про це я розкажу згодом.

Отже, попрощавшись зі своїми новими знайомими, я вирушила на зустріч зі своїм хостом, якого я знайшла на сайті Couchsurfing. Я приїхала до призначеного місця – початкової школи, що розташувалась досить далеко від центру міста. Тут не було видно жодних туристів, тож я, білявка з європейською зовнішністю і голубою валізкою, дуже вирізнялася серед місцевих жителів. Я чекала на свого хоста більше години, тож в мене був час поспостерігати за людьми, і я помітила одну дуже дивну річ: всі жінки, які мене бачили, раділи і усміхалися, діти весело махали мені руками, натомість чоловіки супилися, дивлячись злісно спідлоба. Я і досі не розумію, що викликало в них таку реакцію. (Якщо хтось має якісь здогадки або пояснення – поділіться ними, будь ласка, у коментарях!)

У школі позаду мене продзвенів двінок, який сповіщав про закінчення уроків, і галасливий натовп дітей, віком, приблизно, 8-10 років, висипався у двір. Я не вірила своїм очам, але більшість з них посідали на свої скутери і впевнено поїхали додому. У мене відвисла щелепа. Маленькі діти. На скутерах.

Після двох годин мені набридло чекати на хоста, що навіть не відповідав на мої повідомлення, тож я швиденько найшла в інтернеті хостел в самому центрі міста з басейном і цілодобовими вечірками всього за 3 долари за ніч. Але, от халепа! Я була так далеко від центру, а громадського транспорту не було видно. На щастя, по дорозі мені трапився тук-тук, тож не прийшлось пиляти пішки 3 кілометри по розпеченому тропічним сонцем асфальті. Водій підвіз мене до самого порогу хостела, де ще з вулиці я почула гучну музику і сміх. На щастя, там для мене знайшлося вільне ліжко у кімнаті з 19-ма людьми. Після виснажливої дороги я просто мріяла про басейн! Тож перед тим, як піти в місто, я гарненько відпочила, поплавала, познайомившись при цьому з багатьма веселими молодими людьми зі всього світу, що теж тут зупинилися. Як бачите, подорожувати на самоті – зовсім не означає бути самотньою.

Мене аж розбирало нетерпіння оглянути місто, тож, не затримуючись довго, я вирушила на прогулянку. Незважаючи на те, що Камбоджа – одна з найбідніших країн світу, гуляти її вулицями мені було дуже приємно. Так, дороги і тротуар були вибоїстими, будинки не в найкращому стані, клубки електропроводів на численних стовпах виглядали неестетично, але там було так багато різної зелені, що це додавало місту особливого шарму. Таких кольорових квітів різних форм і розмірів я ще ніде не бачила, тож почувалась, як у райському саду. А буддистські та індуїстські храми з їхніми золотими куполами і витіюватими орнаментами тільки підсилювали це відчуття. Навіть зараз, коли я пишу цю статтю, мене переповнюють емоції, які я, на жаль, не можу описати. Пам’ятаю монахів у їхніх оранжевих робах, що відпочивали у подвір’ї храму в тіні квітучих дерев. Біля них мирно примостилися вуличні песики і коти, а по деревах скакали котенята. Це було дуже зворушливо – двері храму відкриті для всіх живих створінь. Особисто я винесла звідти стільки душевного спокою і умиротворення, скільки мені не дарувало навіть море. До речі, скільки котенят ви можете побачити на цій фотографії?

Ввечері вулиці Сіама оживають. Бари і кафешки наповнюються людьми – місцевими і туристами. Якщо ви поїдете у це місто і захочете відірватися на повну – раджу вам відвідати відому вулицю Pub Street. Не дивуйтесь, коли таксисти пропонуватимуть вам купити у них наркотики – вони намагаються заробити гроші на туристах різними способами, але майте на увазі – камбоджійські закони суворо забороняють продаж і вживання наркотиків.

Вдосталь нагулявшись, я вернулася в хостел. Трохи поспілкувавшись і поплававши в басейні, я пішла спати рано, бо наступного дня на мене чекала довга і насичена програма. Хоч мені дуже подобалося жити в хостелі з молодими людьми і безперервними вечірками, відриватися до ранку не було моїм пріоритетом, адже я приїхала побачити культурну спадщину.

Любі читачі, якщо серед вас є дівчата, які теж люблять або мають намір подорожувати на самоті, то я хочу вас попередити, щоб ви були обережними. В хостелі, на вечірці чи у кафе завжди знайдеться багато чоловіків, які старатимуться вас напоїти і розвести на секс, можливо навіть пропонуватимуть вам руку і серце. Ніколи не забувайте, що ви самі, ваше фізичне і ментальне здоров’я, саме ваші бажання і небажання є найвищим пріоритетом. Не піддавайтесь на подібні провокації тільки тому, що «їм свербить у штанах, а вам незручно відмовити». Вмійте сказати «ні», піти геть від небажаного співрозмовника і постояти за себе.

Отже, нарешті настав ранок. Довгоочікувана поїздка. Була третя година ночі, але під стінами Ангкора вже зібралися тисячі туристів. Не дивно, адже це – колишня столиця Кхмерської імперії, найбільше місто свого часу. Дві тисячі років тому ці території вже були густо заселені і технічно розвинені. Весь комплекс займає площу близько 200 км² і відзначається геометричною структурою плану та гармонією композиції. Всього тут збереглося близько 100 багатоярусних палаців і храмів, побудованих без цементу чи інших зв’язуючих матеріалів. Кам’яні блоки з’єднані між собою за принципом замка. Численні вежі і башти, оздоблені надписами та майстерною різьбою не залишать байдужими відвідувачів, що звикли до європейської архітектури та мистецтва.

На цьому моє знайомство з культурою Камбоджі не закінчилось. Дотримуючись своєї традиції, я і тут знайшла театр, в якому саме йшла грандіозна вистава про історію цього краю. Мені затамувало подих від розмаїття кольорових костюмів, масок і декорацій, а також від кількості і майстерності акторів. Але події, які вони оживляли на сцені, були сумні. Багато потрясінь, воєн і криз пережив камбоджійський народ: сильне і самобутнє Кхмерське королівство через нескінченні класові міжусобиці та вторгнення завойовників перетворилося на васала Сіамської імперії. Далі слідували французька колонізація, терор «червоних кхмерів», геноцид, збройні сутички, бідність, розруха. Наслідки цих подій досі продовжують негативно впливати на економіку та суспільний лад країни.

І вкотре я зрозуміла, що ми насправді так багато маємо і не цінуємо цього. Сваримося, супимося, намагаємся найти недоліки у всьому. А насправді, щоденна їжа і наявність помешкання, чиста вода з-під крану, можливість навчатися – це вже привід для великої радості. Я знаю, у це складно повірити, але, без жодного перебільшення, мільярди людей у нашому світі не мають таких привілеїв. А ті, у кого ще й мирне небо над головою і стабільна ситуація в країні, – виграли джекпот у лотереї під назвою життя.

Categories
Проект

Початкова школа

Локація: Бад-Мергентайм, Німеччина
Команда: Ірина Вакулик, Себастіан Нітка

Бад-Мергентайм розташований на північному сході Баден-Вюртемберга, в Тауберталі між річками Таубер і Вахбах, в регіоні Хайльбронн-Франконія. Місто пропонує широкий спектр освітніх можливостей, і тому виконує важливу функцію в галузі освіти.

Концепція будівлі
Концепція кампусу

З будівництвом нової початкової школи освітнє містечко “Ауенланд” стане більш потужним та ефективним. Це дасть дітям сусідніх існуючих та запланованих житлових районів доступ до шкільної освіти, а також можливість отримати освітню кваліфікацію відповідно до їх талантів та здібностей.

План першого поверху
План другого поверху
План третього поверху

Нова початкова школа в житловій зоні маленького міста Бад-Мергентайм, з прибудовою, що містить їдальню та додаткові класні кімнати для групи продовженого дня, повинна бути розташована між діючим дитячим садочком та середньою школою. Новоутворене шкільне містечко повинне стати ідентифікаційним місцем для населеного пункту. Завдяки розташуванню та структурі новобудови, сполучна вісь між шкільними будівлями об’єднає їх в одне ціле та стане центральною зоною шкільного містечка. Метою конкурсу є створення початкового навчального закладу, учні якого частково користуватимуться існуючими приміщеннями сусідніх шкіл, такими як спортивні зали та відкриті майданчики. Школа ефективно взаємодіятиме з середовищем та відповідатиме вимогам сучасного навчального закладу, де діти від першого до четвертого класу матимуть доступ до якісних, світлих та просторих навчальних кабінетів, а також до кімнат для групової роботи та зони відпочинку.

Розріз А-А
Розріз В-В
Північний фасад
Східний фасад
Південний фасад
Західний фасад

Головний вхід знаходиться на північній стороні, навпроти автостоянки та автобусної зупинки. За простим, але чітко вираженим двоповерховим порталом відкривається репрезентативне фойє, яке є серцем будівлі та сполучає шкільні приміщення, такі як бібліотека, тренажерний зал, а також учительські кабінети. Посередині знаходяться просторі сходи, які ведуть до класних кімнат на другому та третьому поверхах. Крім сполучення, ці сходи виконують функцію загальної зони відпочинку та частково складаються з альпіністської стіни, де учні всіх класів можуть грати та розвивати свої фізичні здібності. Також у сходи інтегровані місця для сидіння та спілкування. Кожен поверх (крім першого) має дві багатофункціональні зони, які відповідно присвоюються кожному класу. Їх можна використовувати як для відпочинку у вільний час, так і для навчання в малих групах. Звідти учні мають доступ до лоджій, які при необхідності можуть бути використані як аварійні виходи.

Використання прозорих сонячних панелей
Концепція пасивної вентиляції

Нова початкова школа буде виготовлена ​​з регіональних та екологічних будівельних матеріалів, таких як перфорована цегла та натуральна теплоізоляційна вата рослинного походження. Покрівля дитячого майданчика буде виготовлена з кольорових прозорих сонячних панелей, які, з одного боку, торкнуться оточення приємними барвистими відтінками, а з іншого – забезпечуватимуть школу електрикою. Універсальні плани поверхів дають можливість у майбутньому змінити використання будівлі, наприклад, переоснастити її під офісні приміщення. Міцні та легкодоступні матеріали, які використовуються економічно, підтримують ідею довговічності. Хоча школа обладнана системою охолодження, можна досягти приємної кімнатної температури і без неї. Тут передбачені двері та вікна зі спеціальними прорізами для нічної вентиляції. Масивні будівельні елементи охолоджуються природним шляхом, і тепле повітря виходитиме через мансардні вікна назовні, пропускаючи прохолодне повітря всередину.

Розріз фасаду
Categories
Проект

Trees’n’Peace (Частина 1)

Локація: провінція Чхунчхоннам, Південна Корея
Навчальний заклад: Korea Advanced Institute of Science and Technology

Темою цього проекту є планування нового адміністративного міста для 500.000 людей у провінції Чхунчхоннам у Південній Кореї. Головна ціль – отримати видатну та інноваційну концепцію планування та представити місто з частково самохідним транспортом як міську парадигму 21 століття. Тут запропоновані рішення важливих актуальних проблем, наприклад, зміни клімату, централізації та «освітньої лихоманки» – найбільшої соціальної проблеми корейського суспільства. Звичайно, поєднання різноманітних функцій, таких як наука, освіта, ІТ-послуги, екологічна промисловість, комерція і т.д. є вирішальним для успіху та процвітання нового міста, а також для реалізації інноваційного синергічного зв’язку між громадськістю та приватним сектором.

Генплан

Передбачається, що автоматизовані транспортні засоби, включаючи самохідні таксі, різко зменшать кількість приватних автомобілів і відповідно затори. Застаріла і шкідлива ідея володіння автомобілем як символом статусу та багатства не повинна заохочуватись у зелених містах, тому я спроектувала це місто без відкритих наземних стоянок. Натомість там будуть багатоповерхові гаражі, що знаходяться у радіусі п’яти хвилин ходьби від кожного куточка міста. Там зможуть паркуватися автоматизовані таксі у неробочий час, а також численні відвідувачі цього нового вражаючого міста. Для громадян, які все ще мають приватні машини, підземних паркінгів у їхніх будинках та на роботі має бути достатньо.

Навіть найвіддаленіший район добре сполучений з центром завдяки частково автоматизованій системі громадського транспорту. Нове місто будуватиметься на пологих схилах по обидва боки річки, залишаючи три гірські вершини майже недоторканими. Вони стануть природними парками, спонукаючи мешканців вести здоровий спосіб життя та насолоджуватися природою. Через річку простягнулися три мости, які з’єднують обидва береги. Середній міст є частиною центру міста, який закритий для автівок, а інші два міститимуть важливі транспортні розв’язки та великі багатофункціональні майданчики, де проводитимуться публічні заходи, такі як концерти, виставки тощо.

Зонування земель/Транспортна система
Густота населення/Громадські зони
Розріз: основна дорога
Розріз: другорядна дорога

«Освітня лихоманка» стане пережитком минулого, коли громадяни міста матимуть широкий вибір різних видів житла та професій, коли кожен зможе практикувати свій особливий спосіб життя, плекаючи такі духовні цінності, як демократія, автономія, свобода, креативність, любов до природи та людське спілкування. Нове місто приваблюватиме не лише навчальними закладами та науково-дослідними інститутами, а й мистецькими школами та консерваторіями, щоб кожен мав змогу почувати себе потрібним та знайти щось для себе. Екологічно чисті галузі, оснащені інноваційними технологіями, а також регіональне сільське господарство забезпечать жителів цього міста новими робочими місцями.

Місто коротких відстаней складається з безлічі різноманітних самодостатніх районів, кожен із яких має власні адміністративні громади, освітні, комерційні зони та просторі парки.

У центрі міста без автомобілів розмістяться міністерства та інші урядові установи, а також державні організації. Конференц-центр та культурні об’єкти (виставкові зали, театри, художні галереї тощо) доповнять головну адміністративну функцію міста. Багатофункціональні простори, зелені алеї та велика кількість зелених фасадів є важливими характеристиками центру міста з високою щільністю. На цій 3D-моделі ви можете побачити так звані “міські джунглі” – новий вид змішаного кварталу, у якому будинки складаються із громадського першого поверху, що використовується для комерційних цілей, і “веж”, деякі з яких є житловими, а інші містять бюро. Мешканці кожного будинку самі вирішують, як вони хочуть використовувати громадський дах першого поверху. Партиципативні процеси є важливою складовою довговічного міста.

Околиці в європейському стилі з високою густотою населення, натхненні структурою чудової Барселони, знаходяться поруч із центром. Трьохповерхові-шестиповерхові будинки мають спільні зелені двори посередині, а перший поверх використовується в комерційних цілях, приваблюючи відвідувачів із сусідніх кварталів та туристів здалеку.

Трохи віддалені райони з низькою густотою населення будуть ідеальними для сімей, які хотіли б відпочити від гулу великого міста. Ці квартали схожі на попередні, за винятком того, що тут кожна родина матиме у дворі власний клаптик городу.

Терасовані будинки з низькою густотою населення розташовані навколо гір, за винятком їхніх північних сторін. Невеликі приватні сади та дика природа – це те, що сьогодні рідко можна зустріти у містах.

Віддалені і спокійні район з дуже низькою густотою населення виглядають швидше як село. Одноповерхові-трьохповерхові особняки з просторими садами, мабуть, будуть ідеальний варіантом для людей похилого віку та великих сімей. Прилеглі сільськогосподарські поля стануть основним джерелом продуктів харчування для всього населення міста.

Фото макету
Categories
Проект

Інститут Океанографії

Локація: Трієст, Італія
Навчальний заклад: Технологічний інститут Карлсруе

Інститут океанографії у Трієсті – це морський науковий інститут, який утворює разом з Acquario Marino della Città di Trieste центр для освіти та досліджень. Інститут має бути побудований на пристані, який є видатним місцем, що з’єднує старе місто, порт та промисловий район.

Тут проводяться спостереження за Середземним морем, а також дослідження всебічних взаємозв’язків та змін у Світовому океані. Окрім дослідницьких кабінетів та лабораторій, у будівлі передбачена громадська частина з кафе та виставковим простором. Більше того, освітні, комерційні та громадські функції будівлі чітко не розмежовані, а це означає, що відвідувачі можуть поглянути на деякі приміщення та обладнання інституту і надихнутися наукою. Мета проекту – стати місцем зустрічей, де процвітають культура та дослідження та де такі актуальні проблеми, як зміна клімату, підвищення рівня моря та вимирання видів, привертатимуть увагу громадськості.

Урбаністичний концепт
Плани

Із просторого фойє з інформаційним стендом відвідувачі можуть потрапити у виставковий зал. Кафе розташоване на північно-західній стороні, звідки відкривається чудовий вид на Середземне море. Кавітаційний канал інтегрований у виставку.

Є два ядра доступу, між якими простягається атріум. Він має різний, особливий характер на кожному поверсі. Кавітаційний канал, який розташований у центрі виставкового залу, видно і з другого поверху. Там також є невелика бібліотека та читальний зал, звідки видно лабораторії з двома дослідницькими басейнами. Третій поверх закритий для відвідувачів, він містить лабораторії, майстерні та кімнату для переговорів посередині. Навколо отвору в стелі організований стіл.

Південно-східний фасад
Північно-східний фасад
Північно-західний фасад
Південно-західний фасад
Розріз А-А
Розріз В-В

Інститут океанографії та сусідній Acquario Marino della Città di Trieste стануть вражаючим ансамблем у порту Трієста. В кінці пірсу знаходиться рухомий фільтр, який очищає воду в гавані від сміття та нафтових плям до того, як вона потече у відкрите море.

Аксонометрія
Розріз фасаду

Більше того, регульовані зовнішні жалюзі для затінення інституту виготовляються з перероблених пластикових відходів, які були виловлені з моря. Сонячні панелі на даху майже повністю можуть покрити споживання електроенергії в інституті. Таким чином, я хотіла, щоб цей проект став виявом того, як архітектура та планування можуть допомогти у вирішенні екологічних проблем, з якими стикається Трієст.

Виробництво жалюзі
Categories
Подорожі

Бангкок, Тайланд

Який тип подорожей притаманний саме Вам? Ви з тих людей, що полюбляють ніжитися на пляжі чи з тих, що цілими днями тиняються по людних вуличках з фотоапаратом в руках? Вам перехоплює подих від архітектурної спадщини, чи радше від гущавини диких джунглів, куди майже не ступала людська нога? Вас цікавить сімейний відпочинок, чи Ви у пошуку гострих відчуттів за дверима стрип-барів і масажних салонів? Насправді, неважливо, до якої категорії Ви відноситесь. Тому що тут кожен знайде щось для себе і, повірте мені, Ви повернетесь додому з повним міхом незабутніх вражень!

Цю свою досить-таки спонтанну подорож я розпочала з міста-мільйонника Бангкока. Знаю, більшість туристів віддають перевагу сонячній Патагонії або островам на півдні країни, але якщо вже ви прилетіли в таку далечінь, не нехтуйте можливістю відвідати і столицю.

Незадовго до свого прильоту, я знайшла місце на нічліг на сайті Couchsurfing ( хто про нього ще не чув – обов’язково поцікавтесь! Це дасть вам змогу познайомитись з місцевими жителями і провести класно разом час ). Отже, сяк-так з пригодами я доїхала до станції метро, де мене мав зустріти мій хост. Ним виявився усміхнений дружелюбний парубок Тан, що посадив мене на свій мотоцикл (ще й з валізкою на колінах!) і повіз мене додому. Сказати, що нові враження почали переповнювати мене з першої ж хвилини у Бангкоці – це не сказати нічого. От хоча би взяти те, що я вперше їхала на мотоциклі (хоча, взагалі-то другий раз, бо першого разу це був «мотоцикло-таксист»?, що підвіз мене з автобусної зупинки на станцію метро). Спочатку я боялася сідати на мотоцикл, бо я ж ніколи цього не робила! Тоді люди почали сміятися з мене, бо мотоцикл в Тайланді – це як велосипед в Нідерландах: без нього – ніяк. Ось ми вже і приїхали додому до Тана. Там жила чудова сім’я, яка, незважаючи на мовний бар’єр, поставилась до мене дуже приязно. У вільний час Тан показував мені місто, святкував зі мною Різдво, допомагав у цій незнайомій країні. Ми багато розмовляли і дізнавались про культури один одного. І я зрозуміла, як же це круто, знати мови і мати змогу порозумітися з людьми з іншого куточка земної кулі. З часом я перестала боятися мотоцикла і почала ловити кайф, поки Тан набирав швидкість на трасі серед хмарочосів, проскакуючи між машинами зі смуги на смугу.

Мій перший день у Бангкоці. Я не перестаю дивуватися. Таких архітектурних споруд, як тут, ви більше не знайдете в жодному місті. Моїми беззаперечними фаворитами стали храмові комплекси Ват По і Ват Арун, а також Великий Палац.

Гуляючи містом, ви знайдете ще багато інших споруд, що вражають своїм багатством, гігантськими золотими Буддами, мозаїками з кольорових дзеркалець, витіюватими драконами, велетнями та іншими міфічними істотами. Моя Вам порада: збираючись у Тайланд, прихопіть з собою легкий вітряний одяг, що прикриває плечі і коліна. Тільки так ви зможете відвідувати храми.

Релігія і духовність посідають важливе місце в житті тайського народу. На відміну від країн Європи, де все більше і більше молодих людей звертає на шлях атеїзму, тут релігія процвітає і йде у ногу з часом. На вулицях безліч монахів, яких легко упізнати по їхніх оранжевих робах. І це не тільки чоловіки похилого віку, що мене дуже здивувало і, мушу визнати, порадувало. Серед монахів багато дітей, підлітків, юнаків. Кожен таєць повинен пройти підготовку не тільки в армії, а ще й закінчити вишкіл у храмі. В народі кажуть, тільки така людина може стати справжнім чоловіком. У людей, що присвячують своє життя Богові, безліч переваг і пільг: вони не платять за проїзд у транспорті, отримують їжу безкоштовно, а найголовніше – їх дуже поважають і цінують.

Крім буддистів, у Тайланді багато християн, в тому числі і сім’я, що мене прихистила, тож, зберігаючи традиції, Різдвяний вечір я провела у церкві, і, знову ж, мене чекала приємна несподіванка. Мало того, що проводити зимові вечори у самих лише шортах і майках – вже саме по собі явище незвичне, але те, що я побачила на церковному подвір’ї – вразило мене наповал! Біля церкви …, що стоїть на березі річки…, красувалася величезна ялинка, а довкола сотні людей танцювали запальний свінг! Що ж, і ми з Таном не стали винятком! Грала голосна музика, за церквою продавали вуличну їжу, у наметах проводились конкурси, і діти старалися виграти призи. Ось так, прийшовши в церкву, можна випадково натрапити на найбільшу оупен-ейр вечірку в стилі сорокових.

В їжі переважають солодкі і гострі смаки. Кокосове молоко і лемонграс – незамінні інгредієнти у багатьох національних стравах. А різноманіття фруктів просто зводить з розуму! Плоди різних форм, кольорів і величини манять ошелешених туристів привабливими цінами. Але не спішіть купувати, спочатку ж бо треба гарненько поторгуватись – і вам вигідно, і продавці навиків не втратять 😊 За перші дні, які я провела у Бангкоці, я встигла спробувати кокосовий суп з грибами, рис з бананом, запечений в якомусь листку, желе з трави в молоці, сік з хризантеми і багато інших дивних речей, назв яких я ніколи не чула і , мабуть, вже не згадаю. Єдине, чого я не куштувала – це скорпіони, гусениці та інша комашня. Коли сідає сонце і вуличні ярмарки з їжею і сувенірами починають оживати, деякі торговці (особливо в туристичних місцях) починають хизуватись такими своїми «делікатесами». Я навіть кілька разів бачила крокодила на рожні, і це – сумне видовище. Як мені пояснив мій новий місцевий знайомий, насправді тайці не їдять ні скорпіонів, ні крокодилів. Це все робиться для туристів. Звідси і беруться різні стереотипи про те, що в Азії їдять бозна-що. Але, як виявляється, це не завжди правда.

Якщо у вас буде така можливість, сходіть у театр. Коли я в іншій країні, то завжди стараюся відвідати оперу або якусь виставу, бо це може багато що нам розказати про дух народу. І в Тайланді ця моя традиція мене не підвела. Я ходила на виставу, в якій шлося про події з тайських легенд. Як мавпа допомогла Богові побудувати міст через річку, перехитривши русалок. Такого розмаїття кольорових і витіюватих масок я ще в житті не бачила. А мелодії пісень тішили вухо незвичними мотивами.

Провівши кілька днів тут, я вирішила рухатись далі, у Камбоджу, де і продовжились мої пригоди. Але про це, як і про інші міста Тайланду, читайте у нових постах.

Categories
Вірш

Журавлі

Над головою пролітають журавлі,
І добре чути їх тривожний клич.
Вони із сумом згадують свій дім
І усмішки улюблений облич.

Так тріпотять їхні просторі крила!
Мене накрили затишком й теплом.
Білосніжні, наче мамина перина,
Як корабля вітрила в річці за селом.

Як борошно, що хлібом хоче стати,
Як сніг в Карпатах, наших славних горах,
Як чепурненька, акуратна хатка,
Як молочко домашньої корови.

Куди ж ви? Зачекайте хоч на мить.
Ще встигнете туди, в далекий край.
Мені про Батьківщину розкажіть:
Які новини? Як зібрали урожай?

Та ви лише продовжили свій шлях,
І клич ваш стих, як зболене зітхання.
Я заздрю вам у вашому прощанні,
Бо вернетесь весною в рідний край.

А я не знаю, куди ляже шлях,
Поведе мене далі по світах.
Й не відатиму, коли повернуся,
Коли до мами з татом пригорнуся
І розчинюся в безтурботних снах.

Ірина Вакулик

Categories
Стаття

Здоровий націоналізм vs. булінг

або
Чого німці можуть навчитися в українців

Почну з короткого вступу про себе. Хто мене не знає, я – Іра зі Львова. В цьому місті я народилася й виросла, та на навчання я переїхала в Карлсруе, Німеччину. Я завжди любила і буду любити свою Батьківщину і її доброзичливий народ, нашу багату культуру та милозвучну мову. Я щаслива, що народилась незалежною саме тут і маю змогу познайомитися з українським мистецтвом, а також з незламним духом українців в перебігу історії і з нашим прагненням до волі. Моя душа болить за Україну, відколи 6 років тому з російською окупацією наших територій мирне життя закінчилось. Моє серце розривається, коли я читаю історичний підручник. Можливо саме тому я, як і багато інших українців, розуміють, що збереження культури і національної гідності – це ключ до отримання волі і справжньої незалежності.

В Німеччині про це не говорять

Отже, коли я переїхала в Німеччину, дещо мене дуже вразило. Про патріотизм тут бояться говорити. Ні для кого не секрет, яку гидку і трагічну роль зіграла нацистська Німеччина в минулому столітті. Тому слово «націоналізм» викликає неприємні спогади у старих людей, а у нащадків – сором за те, як їхня країна увійшла в історію. Тут патріотами називає себе лише невеликий відсоток населення, який радше погоджується з політикою Гітлера. Може чули про партію AFD з її правими поглядами? ЇЇ представники роблять все для того, щоб вберегти країну від іноземців, утиснути їхні права, не допустити в Європу біженців, що, ризикуючи життям в Середземному морі, втікають з країн, роздроблених війнами, голодом і тиранією.

Нечуване лицемірство тільки і пре з їхніх ротів, оскільки Німеччина, як і майже всі країни Європи дуже залежна від працівників-іммігрантів, які в більшості працюють у сфері сільського господарства. Поширення коронавірусу недавно дало зрозуміти, наскільки важливі ці люди для функціонування держави і для забезпечення основного, що потрібно нам для життя. Тим не менше, ніякої подяки від цієї партії їм не дочекатися. Прихильники цієї партії відомі як нео-нацисти, що періодично здійснюють напади на іноземців, провокують незгоди і хаос в суспільстві.

Це – картина, яку бачать німці у своїй голові коли уявляють націоналізм. AFD і їхні прихильники мають наглість називати себе справжніми патріотами, тим самим паплюжачи образ Батьківщини і перетворюючи його на брутальні розправи. Жодна освічена людина, що має хоч трошки клепки, не назве себе тут патріотом і боїться любові до власної країни. Вони надають перевагу назві «інтернаціоналісти».

Це так неправильно і так гидко, що щось таке прекрасне, природнє та необхідне, як любов до своєї країни, викликає сором.

Справжній патріотизм – це не буллінг, а любов

Як на мене, пора цим нео-нацистам роззути очі і визнати правду: ніякі вони не патріоти, а лише покидьки, нелюди. Дякувати Богу, вони занадто малі і безсилі, щоб дійсно щось змінити на гірше. І годі вже прикриватися оманливими лозунгами! Як би я хотіла, щоб німці побачили те, що бачу я. Якби я була німкенею, я би пишалася цією країною. Я і так пишаюся, бо прожила тут вже 5 років. Я люблю її бо її є за що любити. Ні, не за групу тих волаючих нацистських недобитків, які скоро переведуться. Я люблю Німеччину за її справедливі закони, за чисті вулиці і збережені ліси. За демократію, процвітаючу науку і толерантність. За те, що сучасне суспільство, визнаючи помилки минулого, стоїть на стражі справедливості і людяності. Та німці повинні не хнюпити голови, а підняти їх з гордістю! У них, так само, як і в українців, вражаюча історична спадщина. Тут культура і промисловість процвітає, а не бореться з виживанням. І велика кількість іммігрантів – тому доказ. Скільки людей змогли найти тут прихисток і розпочати нове життя! Скільки різних акцентів можна почути у сучасній німецькій мові, вийшовши на вулицю, скільки людей різних національностей побачити! І всіх їх об’єднує одне – це вдячність до Німеччини за шанс почати нове життя і старання зробити її ще успішнішою.

Як бачите, справжній патріотизм об’єднує нас! Ми не повинні протистояти імміграції, а навпаки – показувати світу, що наш дім гостинний, що нам завжди є що запропонувати тому, хто цікавиться. А те, що стільки представників інших культур вивчили німецьку і працюють для блага цієї країни – це доказ того, що цей край процвітає і йде в ногу з часом. Німеччина – одна з передових країн світу і показує добрий приклад того, які політичні реформи потрібно просувати, щоб стати демократичною європейською державою. Скажіть мені, хіба це не привід пишатися?

Німецькі патріоти, я звертаюся до Вас! Якщо у вас болить серце через негаразди у вашій країні, не думайте, що AFD – це партія, що зможе відстоювати ваші інтереси. Не дозволяйте цим бандитам паплюжити образ німецького патріота. Встаньте і говоріть вільно про любов до держави, не тої Німеччини, що пішла за Гітлером (адже ви не винні в діях своїх предків), а тої толерантної і такої різноманітної Німеччини, яку ми маємо зараз.

Революція гідності

Повернемось до України. Я родом з Заходу, де люди відомі своїм патріотизмом. Представники Львова та інших міст-сусідів гостро виступали проти проросійської політики Януковича ще до Революції Гідності. Але в цей день, коли колишній президент відмовився підписати асоціацію з Євросоюзом, ми вийшли на Майдан разом – Захід і Схід, Північ і Південь. Наш патріотичний дух вкотре підняв людей на боротьбу з диктатурою і окупацією. Ми хотіли демократії, європейських реформ, адже незалежно від поглядів нашої влади, ми, українці, завжди носимо демократичні цінності в серці.

Фото: Ірина Ямінська

Скориставшись моментом, коли Янукович після брутальної розправи з мирними мітингувальниками зустрівся зі ще більшим опором народу і втік з країни, ЗМІ Росії почали поширювати у світі фейки, нібито нацисти хочуть перебрати владу в Україні. Вони порівнювали і досі порівнюють майданівців з бандитами. Чому? Бо ми хотіли волі і демократії? Бо наші плани не співпадали з їхньою загарбницькою політикою? Мабуть, так і є. Влада Росії зомбує народ перед екранами телевізорів, досі ностальгуючи за своїми успіхами у Другій світовій війні. Хто йде проти їхньої волі, той – нацист. Така їхня риторика. (Як іронічно, враховуючи, що політика Росії користується неабиякою популярністю серед представників AFD)

Отже, поширюючи на російських і проросійських каналах брехню про «київських нациків», «бандерівців» і «людожерів, що їдять російських немовлят», Росії вдалось переконати певний відсоток населення східних регіонів України, що у складі Росії їм буде краще. Вони розпочали безглузду війну, в якій за шість років вже загинули 14 тисяч українців.

Спекулюючи терміном «український націоналіст», російські ЗМІ стараються налаштовувати європейське суспільство проти нас. А давайте-но я розкажу вам про наш націоналізм, як людина, що народилася в самому серці патріотичної столиці України, виросла там, і перейняла цей менталітет. Так ось, якби не патріоти, то Революції Гідності би не було. Україна вже би давно перетворилась на колонію Росії, а шлях до Євросоюзу був би назавжди перекритий. Російська пропаганда, якою би дієвою вона не була, не може змусити вас забути той факт, що ці люди, які вийшли на Майдан, ці націоналісти, відстоювали демократичні цінності. Вони просто хотіли таке життя, як у Німеччині. Ці «бандерівці» помирали під кулями снайперів лише за те, що хотіли вступу в ЄС. Молоді і старі, люди різних національних меншин і політичних поглядів об’єдналися не заради того, щоб висунути когось на верхівку влади, а за те, щоб справедливість нарешті запанувала в нашій країні. Ми зробили це, бо любимо Україну і хочемо бачити її вільною від впливу агресора.

Любимо її з тієї ж причини, з якої ми любимо власних батьків. «Потрібно любити весь світ, а не зациклюватись на своїй країні» – неодноразово казали мені мої друзі-німці. Так, я з цим згідна. Але хіба ж ми не навчились любити рідну матір перед тим, як ми полюбили інших людей? Так само неможливо любити весь світ, якщо ти не любиш того єдиного його куточка, де ти виріс. Така любов – єдиний і правильний вияв здорового націоналізму. Все інше – просто буллінг. Якщо ви дочитали до цього місця, то я сподіваюсь, що змогла розвіяти побрехеньки російської пропаганди про нас, українських патріотів. І європейцям нас боятися і цуратися не слід. Адже ми мріємо про Євросоюз чи не більше, ніж всі решта! Так, саме у Львові всюди поряд з українським прапором висить ще один, синій з зоряним кільцем. Багато людей вивішують його і на своїх балконах, сподіваючись одного дня стати частиною цього суспільства, де права людей – найвища цінність.
Я завжди з гордістю нестиму свій прапор. Але я нестиму його не проти когось, а пліч-о-пліч з іншими унікальними і такими різними країнами, і вірю, що разом ми зможемо побудувати світліше майбутнє, де немає місця ніяким утискам, диктатурі, безглуздим війнам і битвам за владу, де натомість процвітає любов і братерство.

Categories
Вірш

Герої

Коли ти думаєш, що все уже пропаще,
Що ворог у ярмо нас запряже
Й ось-ось зімкне кайдани на зап’ястях,
Вони нагадують: поганий час мине.

Вони безсиле тіло й душу зцілять,
Які обвисли на межі життя.
Зламатись не дадуть й упасти в прірву,
Врятують від німого забуття.

Вони говорять з нами крізь століття,
Крізь предків кров, крізь пісні солов’їв.
Їх голос із історії сторінок
Промовить: «Не здавайся, брате мій».

Їх голос… Це Шевченко чи Бандера?
А може Стус чи Січові Стрільці?
Цей голос, що шепоче нам із неба,-
Це українці, це вони усі.

Усі, що, як і ти, хотіли волі
Й за неї передчасно полягли,
Зоставивши для нас ідеї свої,
Щоб незалежність ми нарешті здобули.

Ірина Вакулик