Інженери без кордонів у Гаїті

Близько чотирьох років тому я приєдналася до університетської групи “Інженери без кордонів – Технологічний інститут Карлсруе“. Це неприбуткова організація, яка займається співпрацею у сфері розвитку в широкому спектрі галузей по всьому світу. Я зацікавилася проектом “Бомонт – Гаїті”, тому що хотіла допомогти людям, які страждають від стихійних лих та політичної нестабільності в одній з найбідніших країн світу. Ми відновлюємо школу та сиротинець у невеликому гірському селі Бомонт. Через руйнування, спричинені ураганом “Метью”, і водночас будівництвом нової національної дороги, безпосередньо навпроти старого приміщення необхідно було побудувати новий комплекс для учнів та сиріт. З цим рішенням наша гаїтянсько-німецька партнерська організація “Pwojè Men Kontre” звернулася до нас близько семи років тому.

Ми створюємо основу для надійної роботи сиротинцю та школи, будуючи безпечні споруди. Ми проектуємо, плануємо та реалізуємо новий комплекс, використовуючи навички, які ми отримали під час навчання, на практиці. Будуючи сейсмостійкі та штормостійкі будівлі, а також відповідну інфраструктуру, ми створюємо дім для дітей-сиріт та місце для навчання школярів.

Ми хочемо дати дітям у Гаїті перспективи, які ми всі сприймаємо як належне. Але у Гаїті це означає не лише забезпечення доступу до достатньої кількості питної води, світла вночі та освіти. Передусім це також означає, що кожна будівля має бути стійкою до землетрусів і ураганів. Для нас це принцип, за яким стабільний розвиток в цій країні стає можливим в першу чергу. Це дає можливість наступному поколінню отримати належну освіту. Зрештою, вони не лише формуватимуть власне майбутнє, а й зможуть активно розвивати цілу країну.

У Німеччині ми плануємо, прораховуємо та обговорюємо численні можливості проектування будівель, які потім реалізуються нами у співпраці з гаїтянами на місці. З моменту появи проекту в 2014 році було досягнуто дуже багато – побудовано кілька навчальних класів, дитячий будинок, їдальню, багатофункціональний актовий зал з сонячними панелями, а також самодостатню каналізаційну систему.

Я приєдналася до “Інженерів без кордонів” у 2017 році і з того часу проектувала будівлі, системи водопостачання та каналізації і креслила їх у САПР, а інші члени асоціації реалізовували їх на Гаїті. Проте нещодавно я також мала можливість взяти участь у 9-й фазі будівництва і нарешті самій поїхати на Гаїті на шість тижнів. Наша команда разом з гаїтянськими робітниками побудувала новий шкільний будиночок і розпочала ще один. Я хотіла би розділити цей прогрес з усіма вами, тому що це багато для мене значить!

9-й етап будівництва став першим з 2019 року. Спочатку через Covid-19 були скасовані всі подорожі, і нам довелося зупинити будівництво на місці. Але інші політичні події та землетрус магнітудою 7,3 балів також нещодавно потрясли Гаїті, що продовжувало затримувати дев’яту фазу будівництва. Ні команда, ні керівництво асоціації не могли знати напевно, коли і чи зможе вона взагалі відбутися. Але всі обставини були взяті до уваги і команда детально вивчила ситуацію в країні. Були вжиті відповідні додаткові заходи безпеки і, нарешті, команда змогла вирушити в дорогу!

Після прибуття ми з важким серцем помітили сліди землетрусу, що стався в країні в серпні: багато будинків сильно пошкоджені або повністю зруйновані, зіпсована інфраструктура, зокрема, засипані дороги, ускладнює наземні маршрути, будівельні матеріали відсутні або важкодоступні. На щастя, всі будівлі, побудовані інженерами без кордонів, залишилися неушкодженими, за винятком мінімальних, статично несуттєвих пошкоджень. Від відвідування дитячого будинку та школи по шкірі пробігли мурашки, адже ми ще більше усвідомили, що наша робота зі зведення якісних сейсмостійких будівель не є марною.

Ми поставили собі за мету побудувати ще два шкільні будиночки протягом шести тижнів. Це була амбітна мета, особливо враховуючи, що більшість з нас ніколи раніше не були на Гаїті і майже не мали досвіду роботи на будівельному майданчику. Але ми були впевнені, вмотивовані та захоплені тим, що нарешті продовжимо цю важливу справу.

За перші два тижні ми швидко навчилися правильно користуватися різноманітними інструментами: пили, дрилі, відбійні молотки та віброплити не замовкали на будові. Ми вивчили і освоїли важливі техніки будівництва дерев’яних конструкцій. З часом наші процеси, такі як складання арматурних каркасів, стали більш швидкими та точними. Але, як і на будь-якому будівництві, ми постійно стикалися з проблемами. Через брак пального наш перший етап бетонування ненадовго опинилася на межі провалу – без палива для віброплити та бетономішалки не вдалося би ні вирівняти траншеї, ні забетонувати фундамент. Але вчасно прийшла допомога від нашого партнера та постачальника будівельних матеріалів – Хюґо – який роздобув нам три галони бензину.

Ми розпочали перший етап бетонування з великою радістю і, звичайно, здоровою порцією хвилювання перед виснажливим днем. Під палючим сонцем ми розпочали роботу з трьома бетономішалками: 4 відра гравію, 2 відра піску, 1 мішок цементу + вода = порція бетону. Але, як і передбачалося, не все пішло за планом: через годину після початку бетонування перший бетонозмішувач припиняє роботу через поломку шарніра. Через півгодини рветься клиновий ремінь другого бетонозмішувача і приблизно в цей же час робітники починають страйкувати. Але після переговорів з робітниками та кількох телефонних дзвінків, щоб отримати клиновий ремінь в найкоротші терміни, спільними зусиллями бетонування все ж вдалося завершити.

Подальше бетонування цоколя, перекриття та другого фундаменту пройшло гладко завдяки нашій досвідченій команді та хорошій підготовці.

У вихідні дні ми насолоджувалися прекрасними краєвидами та теплою гостинністю гаїтян і мали змогу відновити сили після напруженої роботи. Звичайно, нам хотілося розвідати мальовничу навколишню місцевість: чи то темні печери в долині, чи гори, звідки відкриваються вражаючі краєвиди, від яких перехоплює подих. Нам пощастило і була гарна погода, тож з вершин можна було побачити вдалині Карибське море. Природа Гаїті чарівна і дуже незвична для європейського ока. Пальми і ліани, квіти різних розмірів і форм, а також великі різнокольорові метелики, гігантські павуки, тропічні жаби, змії, колібрі і різнокольорові ящірки надовго залишаться в нашій пам’яті.

З часом мовний бар’єр та різне походження перестали бути перешкодою для того, щоб ввечері випити пива з Валлером (директором дитячого будинку) або пограти в настільні ігри та вивчити нові танцювальні рухи з дівчатами з дитячого будинку “Нан Гінен”. Ми також побудували добрі стосунки з працівниками, які супроводжували нас під час наших мандрівок. Час від часу вони приносили нам ящики, повні маракуї, гуави, кокосів та апельсинів, що було саме тим, чого ми потребували після виснажливих днів на будівельному майданчику.

Останній тиждень на будові був дуже продуктивним, але нелегким. На відміну від попередніх фаз будівництва, які тривали місяцями і в яких брали участь кілька команд, що змінювалися і продовжували роботу одна одної, ця фаза складалася лише з однієї команди, яка повинна була побудувати будинок від початку до кінця. Ми усвідомлювали, що потрібно ще багато чого зробити, щоб закінчити будівлю до того, як ми поїдемо звідси. Класні кімнати зараз тут дуже потрібні. Кількість учнів постійно збільшується, тому наразі заняття проводяться навіть в обідній зоні їдальні. Також в актовому залі завжди одночасно займаються два класи, що не є оптимальним рішенням через шум. Отже, останній тиждень ми розпочали сповнені сил та енергії.

Після того, як стіни класу були скріплені між собою, їх потрібно було обшити дерев’яними планками. Ззовні опорних елементів не видно, але зсередини ферма відкрита і незабаром буде використовуватися вчителями та учнями як полиці. Крокви були майже повністю виготовлені і змонтовані нашими гаїтянськими помічниками Стенлі та Жаном Ванексом. Їх потрібно було скріпити спеціальними розкосами, що дуже важливо для несучої здатності кроквяної ферми. Що важливо, Стенлі і Ванекс добре вміють працювати з деревом, що є рідкістю для гаїтянських робітників. Ми провели з ними тренінг по роботі з різними пилами та іншими інструментами, які використовуються при деревообробці, а також детально розглянули всі плани крокв. Наші гаїтянські друзі виконували нові завдання з цікавістю та мотивацією – спочатку повільно і невпевнено, але з часом все швидше і точніше, поки всі кроквяні ферми не були встановлені і закріплені на своїх місцях.

Тут, на сонячному Гаїті, ми не забули і про німецькі традиції: після завершення дерев’яної конструкції ми відсвяткували невеличку церемонію з добрим гаїтянським ромом. Спостерігати за першим заходом сонця зі свіжозбудованого даху було захоплююче, адже краєвид звідти відкривається просто приголомшливий!

Тепер потрібно було прикріпити до даху решетування та покрити його бляхою. Але знову все пішло не за планом: два дні йшли сильні грози та зливи.

Працювати на слизькому металі в таку погоду було небезпечно. З нетерпінням наша команда чекала сонця – і ось воно з’явилося. Знову на будівельному майданчику зацокотіли молотки, загуділи дрилі. Поволі будинок набув остаточних обрисів. Після того, як будуть змонтовані віконниці та двері і залита стяжка, будівлею можна буде користуватися.

Проте навіть під час дощу не було часу лінуватися. Були проведені деякі ремонтні роботи в душових кімнатах сиротинцю, контейнер з інструментами потрібно було прибрати та ретельно підрахувати наявний матеріал для наступних бригад. З доглядачами школи були проведені додаткові тренінги з обслуговування фільтру для води PAUL, а також з обслуговування акумуляторів фотоелектричної системи, щоб забезпечити довговічність постачання електроенергії та прісної води.

Було заготовлено цеглу для другого шкільного будинку. Керівництво будівництвом після нашого від’їзду візьмуть на себе наші місцеві друзі Стенлі та Жан Ванекс.

Незадовго до від’їзду ми були запрошені Валлером до церкви, а потім на вечерю, де мали змогу долучитися до гаїтянських католицьких традицій. Якщо в Європі під час католицьких служб нам меланхолійно проповідують про наші гріхи, то тут атмосфера набагато веселіша, лунає спів, який можна легко сплутати з невимушеною пляжною музикою, якщо не розуміти слів. Після служби ми мали можливість зустрітися з єпископом Жозефом Гонтраном Декосте. Він багато розповідав нам про свої поїздки до Німеччини, про те, як його вразила краса Кельнського собору та про співпрацю з німецькими католицькими асоціаціями, які вже понад 60 років підтримують Гаїті. Він дуже цікавився нашою роботою і навіть запросив нас відвідати місто Ле-Кай. Обмін ідеями та досвідом з цією приємною і приземленою людиною був дуже цікавим і надихаючим – ми заздримо наступним командам, які зможуть скористатися його пропозицією.

З важким серцем і не без сліз ми прощалися з дітьми-сиротами. За час, що ми прожили в дитячому будинку “Нан Гінен”, ми дуже до них звикли. І хоча ми могли спілкуватися лише жестами та кількома ламаними французькими словами, було так весело гратися і танцювати разом вечорами, слухати, як вони співають. Танці і посмішки – це міжнародні мови, але ми кілька разів шкодували, що не вивчили креольську краще перед поїздкою, щоб мати змогу вести більш глибокі розмови.

Несподівано настав день від’їзду – шість тижнів пролетіли, як одна мить. Наші валізи наповнені домашнім варенням від Бернардетти (нашої кухарки), а серця переповнені гордістю за досягнуте та прекрасними сонячними спогадами, які будуть зігрівати нас зимою в холодній дощовій Німеччині.

Fotogalerie