Наче в сні, я бачу лихо: плаче Україна.
На уламки розкололась єдина країна.
Чи це брат нас обіймає, мало що не душить?
По кусочках він од серця відриває душу.
Лагідно він пригорне нас, як свою дитину,
а тим часом так підступно всадить ніж у спину.
Познущається, проклятий, і почне сміятись,
поки буде Україна кров’ю умиватись.
Вирве серце з грудей вільних, Дніпро заридає.
Та чи зможе? Вже ж остання сльоза витікає.
Може братові-катюзі досить буде цього?
Але ні… межі немає страждання людського.
Від убогої забере останню хлібину,
ще й згадає: “Мы же братья с тобой, Украина”.
Каїн лютий, лицемірний, чи не брат ти зовсім?
Гірше ворога обдуриш й сам сядеш під сонцем.
А тоді вже брата твого наче і не було.
Брехнею нас сплюндрували й одразу забули.
Хоч могутній ти та сильний, старший рідний брате,
та одного лиш у світі тобі не здолати.
Ти подумав, що убив нас, попелом розвіяв?
Може й так, але помремо ми не на колінах!
Наша воля й після смерті буде оживати
й допоможе Україні із вогню повстати.
Ірина Вакулик
4 коментарі “Про Росію”
Андрей Макаревич – Я расскажу вам про страну…
«Я расскажу вам про страну, где свет у темени в плену.
Где на устах лежит печаль, где хочешь жить – умей молчать.
Где за одну лишь фразу, вас упакуют сразу.
Я расскажу вам про страну, что сдуру вляпалась в войну,
Где гонят шнягу про напасть, мол «мир грозит на нас напасть».
Где так мозги засраты, хоть разгребай лопатой.
Я расскажу вам про страну, где в храм пустили сатану.
На гибель сына гонит мать, а поп велит вам убивать.
Румяны и плечисты, поклоны бьют чекисты.
Я расскажу вам про страну, где хиппи нынче за войну,
И на лету, сменив стезю, трясут козой под букву «зю».
Возвышенно и даже почти что в камуфляже.
Вы рассмеетесь мне в ответ, что мол такой страны в помине нет,
Иль будете возмущены: «на свете нет такой страны».
А я скажу вам: «знаете, езжайте побывайте».
Гарно написано!
А десь в Сургуті у бараку
Де в хаті сральника нема
Де все тяп ляп і через сраку
Живе кацап серед гівна
Радіє що нарешті змерзне
Десь у Брюсселі єврогей
За це він бражку наливає
З бідону – все як у людей
В його думках – замерзший Лондон
Голодний Мюнхен і Париж
А в нього – щі стоять у мисці
І в них – м’ясистий опарИш
Настав цей день, нарешті, сука
Добра вєлічіє над злом
Аж но кацапу в двері стука
Не єврогей, а воєнком…
Вірш чудово передає всю іронію ситуації. Це хто так написав?