Коли ти думаєш, що все уже пропаще,
Що ворог у ярмо нас запряже
Й ось-ось зімкне кайдани на зап’ястях,
Вони нагадують: поганий час мине.
Вони безсиле тіло й душу зцілять,
Які обвисли на межі життя.
Зламатись не дадуть й упасти в прірву,
Врятують від німого забуття.
Вони говорять з нами крізь століття,
Крізь предків кров, крізь пісні солов’їв.
Їх голос із історії сторінок
Промовить: «Не здавайся, брате мій».
Їх голос… Це Шевченко чи Бандера?
А може Стус чи Січові Стрільці?
Цей голос, що шепоче нам із неба,-
Це українці, це вони усі.
Усі, що, як і ти, хотіли волі
Й за неї передчасно полягли,
Зоставивши для нас ідеї свої,
Щоб незалежність ми нарешті здобули.
Ірина Вакулик