Author: Ira

Ніч. Спека. Переповнена приємним хвилюванням, я тягну свою валізку через людні вулиці Бангкока в бік агентства автобусних перевезень, бо знаю  – наступний світанок я зустріну вже у новій для мене, цікавій і загадковій Камбоджі. Поки я чекаю на автобус, помічаю групу молодих людей, які, на вигляд, тільки-но закінчили школу. З їхніх акцентів можна було зрозуміти, що приїхали вони сюди з різних куточків світу. Підійти до них і познайомитись не завдало мені особливих зусиль – подорожуючи на самоті, мимоволі починаєш плисти за течією неймовірних випадковостей, зустрічаючи на шляху цікавих і таких різних людей. Ми довго спілкувались і грали різні ігри, поки не приїхав наш автобус. I який же класнючий він був! Сидіння широкі, комфортні, з відкидними спинками, де можна було спати – такий транспорт дуже поширений в Азії.

Кілька годин пройшли непомітно, почало світати, і ось ми уже на межі двох країн. Нас висадили з автобуса, бо потрібно було кордон перейти пішки. Після низки різних процедур і заповнювання паперів, я нарешті ступила на камбоджійську землю.

Те, що я побачила, дуже здивувало мене. Сама прикордонна зона була схожою на людний базар – гендлярі викрикували ціни з-за прилавків попід будівлями готелів і казино, поки мандрівники метушились, шукаючи свій транспорт. Бідність, голод і безвихідь зразу кинулися мені в очі. На узбіччях сиділи безхатьки, просячи милостині, а знесилені і брудні жіночки з немовлятами на руках блукали серед натовпу. І було їх там так багато, що я відчула якусь безпомічність і незначимість, бо навіть нагодувавши одного бідняка, я розуміла, що не можу допомогти сотням інших.

Знайшовши свій автобус і знову зручно примостившись, я тільки і думала про те, як же мені пощастило народитися у заможній країні, мати дах над головою, їжу кожного дня, не кажучи вже про засоби гігієни.

Ми рушили далі і незабаром прибули до міста Сіам Ріап, де я провела три насичені дні. Причиною цієї поїздки була моя мрія побачити Ангкор – стародавню столицю Кхмерської імперії, руїни якої знаходяться саме біля цього міста. Але про це я розкажу згодом.

Отже, попрощавшись зі своїми новими знайомими, я вирушила на зустріч зі своїм хостом, якого я знайшла на сайті Couchsurfing. Я приїхала до призначеного місця – початкової школи, що розташувалась досить далеко від центру міста. Тут не було видно жодних туристів, тож я, білявка з європейською зовнішністю і голубою валізкою, дуже вирізнялася серед місцевих жителів. Я чекала на свого хоста більше години, тож в мене був час поспостерігати за людьми, і я помітила одну дуже дивну річ: всі жінки, які мене бачили, раділи і усміхалися, діти весело махали мені руками, натомість чоловіки супилися, дивлячись злісно спідлоба. Я і досі не розумію, що викликало в них таку реакцію. (Якщо хтось має якісь здогадки або пояснення – поділіться ними, будь ласка, у коментарях!)

У школі позаду мене продзвенів двінок, який сповіщав про закінчення уроків, і галасливий натовп дітей, віком, приблизно, 8-10 років, висипався у двір. Я не вірила своїм очам, але більшість з них посідали на свої скутери і впевнено поїхали додому. У мене відвисла щелепа. Маленькі діти. На скутерах.

Після двох годин мені набридло чекати на хоста, що навіть не відповідав на мої повідомлення, тож я швиденько найшла в інтернеті хостел в самому центрі міста з басейном і цілодобовими вечірками всього за 3 долари за ніч. Але, от халепа! Я була так далеко від центру, а громадського транспорту не було видно. На щастя, по дорозі мені трапився тук-тук, тож не прийшлось пиляти пішки 3 кілометри по розпеченому тропічним сонцем асфальті. Водій підвіз мене до самого порогу хостела, де ще з вулиці я почула гучну музику і сміх. На щастя, там для мене знайшлося вільне ліжко у кімнаті з 19-ма людьми. Після виснажливої дороги я просто мріяла про басейн! Тож перед тим, як піти в місто, я гарненько відпочила, поплавала, познайомившись при цьому з багатьма веселими молодими людьми зі всього світу, що теж тут зупинилися. Як бачите, подорожувати на самоті – зовсім не означає бути самотньою.

Мене аж розбирало нетерпіння оглянути місто, тож, не затримуючись довго, я вирушила на прогулянку. Незважаючи на те, що Камбоджа – одна з найбідніших країн світу, гуляти її вулицями мені було дуже приємно. Так, дороги і тротуар були вибоїстими, будинки не в найкращому стані, клубки електропроводів на численних стовпах виглядали неестетично, але там було так багато різної зелені, що це додавало місту особливого шарму. Таких кольорових квітів різних форм і розмірів я ще ніде не бачила, тож почувалась, як у райському саду. А буддистські та індуїстські храми з їхніми золотими куполами і витіюватими орнаментами тільки підсилювали це відчуття. Навіть зараз, коли я пишу цю статтю, мене переповнюють емоції, які я, на жаль, не можу описати. Пам’ятаю монахів у їхніх оранжевих робах, що відпочивали у подвір’ї храму в тіні квітучих дерев. Біля них мирно примостилися вуличні песики і коти, а по деревах скакали котенята. Це було дуже зворушливо – двері храму відкриті для всіх живих створінь. Особисто я винесла звідти стільки душевного спокою і умиротворення, скільки мені не дарувало навіть море. До речі, скільки котенят ви можете побачити на цій фотографії?

Ввечері вулиці Сіама оживають. Бари і кафешки наповнюються людьми – місцевими і туристами. Якщо ви поїдете у це місто і захочете відірватися на повну – раджу вам відвідати відому вулицю Pub Street. Не дивуйтесь, коли таксисти пропонуватимуть вам купити у них наркотики – вони намагаються заробити гроші на туристах різними способами, але майте на увазі – камбоджійські закони суворо забороняють продаж і вживання наркотиків.

Вдосталь нагулявшись, я вернулася в хостел. Трохи поспілкувавшись і поплававши в басейні, я пішла спати рано, бо наступного дня на мене чекала довга і насичена програма. Хоч мені дуже подобалося жити в хостелі з молодими людьми і безперервними вечірками, відриватися до ранку не було моїм пріоритетом, адже я приїхала побачити культурну спадщину.

Любі читачі, якщо серед вас є дівчата, які теж люблять або мають намір подорожувати на самоті, то я хочу вас попередити, щоб ви були обережними. В хостелі, на вечірці чи у кафе завжди знайдеться багато чоловіків, які старатимуться вас напоїти і розвести на секс, можливо навіть пропонуватимуть вам руку і серце. Ніколи не забувайте, що ви самі, ваше фізичне і ментальне здоров’я, саме ваші бажання і небажання є найвищим пріоритетом. Не піддавайтесь на подібні провокації тільки тому, що «їм свербить у штанах, а вам незручно відмовити». Вмійте сказати «ні», піти геть від небажаного співрозмовника і постояти за себе.

Отже, нарешті настав ранок. Довгоочікувана поїздка. Була третя година ночі, але під стінами Ангкора вже зібралися тисячі туристів. Не дивно, адже це – колишня столиця Кхмерської імперії, найбільше місто свого часу. Дві тисячі років тому ці території вже були густо заселені і технічно розвинені. Весь комплекс займає площу близько 200 км² і відзначається геометричною структурою плану та гармонією композиції. Всього тут збереглося близько 100 багатоярусних палаців і храмів, побудованих без цементу чи інших зв’язуючих матеріалів. Кам’яні блоки з’єднані між собою за принципом замка. Численні вежі і башти, оздоблені надписами та майстерною різьбою не залишать байдужими відвідувачів, що звикли до європейської архітектури та мистецтва.

На цьому моє знайомство з культурою Камбоджі не закінчилось. Дотримуючись своєї традиції, я і тут знайшла театр, в якому саме йшла грандіозна вистава про історію цього краю. Мені затамувало подих від розмаїття кольорових костюмів, масок і декорацій, а також від кількості і майстерності акторів. Але події, які вони оживляли на сцені, були сумні. Багато потрясінь, воєн і криз пережив камбоджійський народ: сильне і самобутнє Кхмерське королівство через нескінченні класові міжусобиці та вторгнення завойовників перетворилося на васала Сіамської імперії. Далі слідували французька колонізація, терор «червоних кхмерів», геноцид, збройні сутички, бідність, розруха. Наслідки цих подій досі продовжують негативно впливати на економіку та суспільний лад країни.

І вкотре я зрозуміла, що ми насправді так багато маємо і не цінуємо цього. Сваримося, супимося, намагаємся найти недоліки у всьому. А насправді, щоденна їжа і наявність помешкання, чиста вода з-під крану, можливість навчатися – це вже привід для великої радості. Я знаю, у це складно повірити, але, без жодного перебільшення, мільярди людей у нашому світі не мають таких привілеїв. А ті, у кого ще й мирне небо над головою і стабільна ситуація в країні, – виграли джекпот у лотереї під назвою життя.

Локація: Бад-Мергентайм, Німеччина
Команда: Ірина Вакулик, Себастіан Нітка

Бад-Мергентайм розташований на північному сході Баден-Вюртемберга, в Тауберталі між річками Таубер і Вахбах, в регіоні Хайльбронн-Франконія. Місто пропонує широкий спектр освітніх можливостей, і тому виконує важливу функцію в галузі освіти.

З будівництвом нової початкової школи освітнє містечко “Ауенланд” стане більш потужним та ефективним. Це дасть дітям сусідніх існуючих та запланованих житлових районів доступ до шкільної освіти, а також можливість отримати освітню кваліфікацію відповідно до їх талантів та здібностей.

Нова початкова школа в житловій зоні маленького міста Бад-Мергентайм, з прибудовою, що містить їдальню та додаткові класні кімнати для групи продовженого дня, повинна бути розташована між діючим дитячим садочком та середньою школою. Новоутворене шкільне містечко повинне стати ідентифікаційним місцем для населеного пункту. Завдяки розташуванню та структурі новобудови, сполучна вісь між шкільними будівлями об’єднає їх в одне ціле та стане центральною зоною шкільного містечка. Метою конкурсу є створення початкового навчального закладу, учні якого частково користуватимуться існуючими приміщеннями сусідніх шкіл, такими як спортивні зали та відкриті майданчики. Школа ефективно взаємодіятиме з середовищем та відповідатиме вимогам сучасного навчального закладу, де діти від першого до четвертого класу матимуть доступ до якісних, світлих та просторих навчальних кабінетів, а також до кімнат для групової роботи та зони відпочинку.

Головний вхід знаходиться на північній стороні, навпроти автостоянки та автобусної зупинки. За простим, але чітко вираженим двоповерховим порталом відкривається репрезентативне фойє, яке є серцем будівлі та сполучає шкільні приміщення, такі як бібліотека, тренажерний зал, а також учительські кабінети. Посередині знаходяться просторі сходи, які ведуть до класних кімнат на другому та третьому поверхах. Крім сполучення, ці сходи виконують функцію загальної зони відпочинку та частково складаються з альпіністської стіни, де учні всіх класів можуть грати та розвивати свої фізичні здібності. Також у сходи інтегровані місця для сидіння та спілкування. Кожен поверх (крім першого) має дві багатофункціональні зони, які відповідно присвоюються кожному класу. Їх можна використовувати як для відпочинку у вільний час, так і для навчання в малих групах. Звідти учні мають доступ до лоджій, які при необхідності можуть бути використані як аварійні виходи.

Нова початкова школа буде виготовлена ​​з регіональних та екологічних будівельних матеріалів, таких як перфорована цегла та натуральна теплоізоляційна вата рослинного походження. Покрівля дитячого майданчика буде виготовлена з кольорових прозорих сонячних панелей, які, з одного боку, торкнуться оточення приємними барвистими відтінками, а з іншого – забезпечуватимуть школу електрикою. Універсальні плани поверхів дають можливість у майбутньому змінити використання будівлі, наприклад, переоснастити її під офісні приміщення. Міцні та легкодоступні матеріали, які використовуються економічно, підтримують ідею довговічності. Хоча школа обладнана системою охолодження, можна досягти приємної кімнатної температури і без неї. Тут передбачені двері та вікна зі спеціальними прорізами для нічної вентиляції. Масивні будівельні елементи охолоджуються природним шляхом, і тепле повітря виходитиме через мансардні вікна назовні, пропускаючи прохолодне повітря всередину.

Локація: провінція Чхунчхоннам, Південна Корея
Навчальний заклад: Korea Advanced Institute of Science and Technology

Темою цього проекту є планування нового адміністративного міста для 500.000 людей у провінції Чхунчхоннам у Південній Кореї. Головна ціль – отримати видатну та інноваційну концепцію планування та представити місто з частково самохідним транспортом як міську парадигму 21 століття. Тут запропоновані рішення важливих актуальних проблем, наприклад, зміни клімату, централізації та «освітньої лихоманки» – найбільшої соціальної проблеми корейського суспільства. Звичайно, поєднання різноманітних функцій, таких як наука, освіта, ІТ-послуги, екологічна промисловість, комерція і т.д. є вирішальним для успіху та процвітання нового міста, а також для реалізації інноваційного синергічного зв’язку між громадськістю та приватним сектором.

Передбачається, що автоматизовані транспортні засоби, включаючи самохідні таксі, різко зменшать кількість приватних автомобілів і відповідно затори. Застаріла і шкідлива ідея володіння автомобілем як символом статусу та багатства не повинна заохочуватись у зелених містах, тому я спроектувала це місто без відкритих наземних стоянок. Натомість там будуть багатоповерхові гаражі, що знаходяться у радіусі п’яти хвилин ходьби від кожного куточка міста. Там зможуть паркуватися автоматизовані таксі у неробочий час, а також численні відвідувачі цього нового вражаючого міста. Для громадян, які все ще мають приватні машини, підземних паркінгів у їхніх будинках та на роботі має бути достатньо.

Навіть найвіддаленіший район добре сполучений з центром завдяки частково автоматизованій системі громадського транспорту. Нове місто будуватиметься на пологих схилах по обидва боки річки, залишаючи три гірські вершини майже недоторканими. Вони стануть природними парками, спонукаючи мешканців вести здоровий спосіб життя та насолоджуватися природою. Через річку простягнулися три мости, які з’єднують обидва береги. Середній міст є частиною центру міста, який закритий для автівок, а інші два міститимуть важливі транспортні розв’язки та великі багатофункціональні майданчики, де проводитимуться публічні заходи, такі як концерти, виставки тощо.

«Освітня лихоманка» стане пережитком минулого, коли громадяни міста матимуть широкий вибір різних видів житла та професій, коли кожен зможе практикувати свій особливий спосіб життя, плекаючи такі духовні цінності, як демократія, автономія, свобода, креативність, любов до природи та людське спілкування. Нове місто приваблюватиме не лише навчальними закладами та науково-дослідними інститутами, а й мистецькими школами та консерваторіями, щоб кожен мав змогу почувати себе потрібним та знайти щось для себе. Екологічно чисті галузі, оснащені інноваційними технологіями, а також регіональне сільське господарство забезпечать жителів цього міста новими робочими місцями.

Місто коротких відстаней складається з безлічі різноманітних самодостатніх районів, кожен із яких має власні адміністративні громади, освітні, комерційні зони та просторі парки.

У центрі міста без автомобілів розмістяться міністерства та інші урядові установи, а також державні організації. Конференц-центр та культурні об’єкти (виставкові зали, театри, художні галереї тощо) доповнять головну адміністративну функцію міста. Багатофункціональні простори, зелені алеї та велика кількість зелених фасадів є важливими характеристиками центру міста з високою щільністю. На цій 3D-моделі ви можете побачити так звані “міські джунглі” – новий вид змішаного кварталу, у якому будинки складаються із громадського першого поверху, що використовується для комерційних цілей, і “веж”, деякі з яких є житловими, а інші містять бюро. Мешканці кожного будинку самі вирішують, як вони хочуть використовувати громадський дах першого поверху. Партиципативні процеси є важливою складовою довговічного міста.

Околиці в європейському стилі з високою густотою населення, натхненні структурою чудової Барселони, знаходяться поруч із центром. Трьохповерхові-шестиповерхові будинки мають спільні зелені двори посередині, а перший поверх використовується в комерційних цілях, приваблюючи відвідувачів із сусідніх кварталів та туристів здалеку.

Трохи віддалені райони з низькою густотою населення будуть ідеальними для сімей, які хотіли б відпочити від гулу великого міста. Ці квартали схожі на попередні, за винятком того, що тут кожна родина матиме у дворі власний клаптик городу.

Терасовані будинки з низькою густотою населення розташовані навколо гір, за винятком їхніх північних сторін. Невеликі приватні сади та дика природа – це те, що сьогодні рідко можна зустріти у містах.

Віддалені і спокійні район з дуже низькою густотою населення виглядають швидше як село. Одноповерхові-трьохповерхові особняки з просторими садами, мабуть, будуть ідеальний варіантом для людей похилого віку та великих сімей. Прилеглі сільськогосподарські поля стануть основним джерелом продуктів харчування для всього населення міста.

Локація: Трієст, Італія
Навчальний заклад: Технологічний інститут Карлсруе

Інститут океанографії у Трієсті – це морський науковий інститут, який утворює разом з Acquario Marino della Città di Trieste центр для освіти та досліджень. Інститут має бути побудований на пристані, який є видатним місцем, що з’єднує старе місто, порт та промисловий район.

Тут проводяться спостереження за Середземним морем, а також дослідження всебічних взаємозв’язків та змін у Світовому океані. Окрім дослідницьких кабінетів та лабораторій, у будівлі передбачена громадська частина з кафе та виставковим простором. Більше того, освітні, комерційні та громадські функції будівлі чітко не розмежовані, а це означає, що відвідувачі можуть поглянути на деякі приміщення та обладнання інституту і надихнутися наукою. Мета проекту – стати місцем зустрічей, де процвітають культура та дослідження та де такі актуальні проблеми, як зміна клімату, підвищення рівня моря та вимирання видів, привертатимуть увагу громадськості.

Із просторого фойє з інформаційним стендом відвідувачі можуть потрапити у виставковий зал. Кафе розташоване на північно-західній стороні, звідки відкривається чудовий вид на Середземне море. Кавітаційний канал інтегрований у виставку.

Є два ядра доступу, між якими простягається атріум. Він має різний, особливий характер на кожному поверсі. Кавітаційний канал, який розташований у центрі виставкового залу, видно і з другого поверху. Там також є невелика бібліотека та читальний зал, звідки видно лабораторії з двома дослідницькими басейнами. Третій поверх закритий для відвідувачів, він містить лабораторії, майстерні та кімнату для переговорів посередині. Навколо отвору в стелі організований стіл.

Інститут океанографії та сусідній Acquario Marino della Città di Trieste стануть вражаючим ансамблем у порту Трієста. В кінці пірсу знаходиться рухомий фільтр, який очищає воду в гавані від сміття та нафтових плям до того, як вона потече у відкрите море.

Більше того, регульовані зовнішні жалюзі для затінення інституту виготовляються з перероблених пластикових відходів, які були виловлені з моря. Сонячні панелі на даху майже повністю можуть покрити споживання електроенергії в інституті. Таким чином, я хотіла, щоб цей проект став виявом того, як архітектура та планування можуть допомогти у вирішенні екологічних проблем, з якими стикається Трієст.