Над головою пролітають журавлі,
І добре чути їх тривожний клич.
Вони із сумом згадують свій дім
І усмішки улюблений облич.
Так тріпотять їхні просторі крила!
Мене накрили затишком й теплом.
Білосніжні, наче мамина перина,
Як корабля вітрила в річці за селом.
Як борошно, що хлібом хоче стати,
Як сніг в Карпатах, наших славних горах,
Як чепурненька, акуратна хатка,
Як молочко домашньої корови.
Куди ж ви? Зачекайте хоч на мить.
Ще встигнете туди, в далекий край.
Мені про Батьківщину розкажіть:
Які новини? Як зібрали урожай?
Та ви лише продовжили свій шлях,
І клич ваш стих, як зболене зітхання.
Я заздрю вам у вашому прощанні,
Бо вернетесь весною в рідний край.
А я не знаю, куди ляже шлях,
Поведе мене далі по світах.
Й не відатиму, коли повернуся,
Коли до мами з татом пригорнуся
І розчинюся в безтурботних снах.
Ірина Вакулик