Categories
Вірш

Про Росію

 Наче в сні, я бачу лихо: плаче Україна.
На уламки розкололась єдина країна.
Чи це брат нас обіймає, мало що не душить?
По кусочках він од серця відриває душу.

Лагідно він пригорне нас, як свою дитину,
а тим часом так підступно всадить ніж у спину.
Познущається, проклятий, і почне сміятись,
поки буде Україна кров’ю умиватись.

Вирве серце з грудей вільних, Дніпро заридає.
Та чи зможе? Вже ж остання сльоза витікає.
Може братові-катюзі досить буде цього?
Але ні… межі немає страждання людського.

Від убогої забере останню хлібину,
ще й згадає: “Мы же братья с тобой, Украина”.
Каїн лютий, лицемірний, чи не брат ти зовсім?
Гірше ворога обдуриш й сам сядеш під сонцем.

А тоді вже брата твого наче і не було.
Брехнею нас сплюндрували й одразу забули.
Хоч могутній ти та сильний, старший рідний брате,
та одного лиш у світі тобі не здолати.

Ти подумав, що убив нас, попелом розвіяв?
Може й так, але помремо ми не на колінах!
Наша воля й після смерті буде оживати
й допоможе Україні із вогню повстати.

Ірина Вакулик

Leave a Reply

Your email address will not be published.